Ґардаріка. Таємниця забутого світу. Вероніка Мосевич
Читать онлайн книгу.
А за мить стріла, випущена з лука Інґіґерд, пронизала його стрілу рівно посередині. Всі ахнули. Та не встигли вони пролетіти й половини шляху до землі, як у них влучила ще одна стріла принцеси, цього разу утворивши трикутник. Хлопці з цікавістю спостерігали. Та це був тільки початок. Дівчина неслась по колу на коні, як вільний вітер, і вражала всіх своєю майстерністю. То вона стала в стременах і випрямилась, на льоту збивши птаха, в якого кілька хвилин тому прицілювались. То, ступивши ногами на сідло, стала на весь зріст, тримаючись лише за віжки, і, раптом присівши, лягла поперек коня та зникла під його животом, тільки ноги маякнули в повітрі. Над табором стояв неймовірний шум і свист. Підбадьорливі крики було чути з усіх боків. Уже ніхто нічого не робив, усі погляди прикуті до принцеси. Гео на своєму коні нісся майже поруч, щоб підстрахувати Інґіґерд. Зненацька, коли ніхто такого й не очікував, хлопець нагнувся, вхопив дівчину за руку – і за мить вона опинилася за його спиною, встала на рівні ноги, та за хвилину знову перестрибнула на свого коня. Коли принцеса обернулась, усі вітали її криками і піднятими вгору луками та мечами. Не відставав від інших і Ярослав. Вона ж радісно усміхалася, відчуваючи себе героїнею сьогоднішнього дня. Дивилася на воїв, краєм ока помічаючи увагу князя та вдаючи, що не побачила цього. Адже все це вона витворяла, щоб показати саме йому, на що здатна, та полонити серце й душу… Інґіґерд мріяла, що, коли вийде за цього хлопця заміж (хоч це ще під великим питанням), він не дивитиметься на інших дівчат, якими б гарними ті не були. Своїм воям вона й не мусила цього показувати, ті аж ой як добре знали, на що здатна Інґіґерд. Часто разом з ними ходила в походи під керівництвом батька. Вони одні одним із уст в уста передавали новини про незвичайні подвиги принцеси. Дівчина всім єством відчувала увагу князя. Та й усе дійство влаштувала саме для нього. Така вже жіноча натура…
Ярослав із захопленням спостерігав за Інґіґерд, відкривав для себе її знову й знову. Від сьогоднішнього дня принцеса була для князя мало не богинею, яка спустилася з неба в лісову гущу, щоб полонити його. Очі ловили кожен рух тіла дівчини, кожен вигин. Яка вона прудка!.. Яка граціозна, наче лань у стрімкому польоті над зеленими полянами!.. Швидка, мов птах… Прекрасна, як квітка, виплекана добрими материнськими руками…
Улоф бачив, що доня показує свою майстерність недаремно. Усміхався собі в бороду, поглядаючи на Яріслейва. Зрозумілим для нього було й те, що вона йому завтра зранку відповість. Конунг міг зараз, як оракул, усе передбачити. Батьківське серце відчувало, що на світ народжується нове кохання… Його паростки ще маленькі, але вже з самого початку такі міцні та прекрасні…
Потім, надвечір, коли всі зібрались біля багаття, принцеса сиділа просто на купці пахучого сіна, наскладаного на землі, і змазувала свій блискучий лук темно-червоного кольору, любовно проводячи пальцями по його гладеньких вигинах. Князь мимоволі залюбувався нею і не міг відвести погляду від її рук. Які вони ніжні! Хотів би