Отаман. Виктор Вальд
Читать онлайн книгу.
цими словами командир вірменських добровольців Андранік Озанян пішов відддати останні команди тим дружинникам, які рано-вранці вирушать у турецькі тили.
На невеликій скатертині із запасів Кулі ще залишилися шматки чорного хліба, трохи сала в прожилках і порожні банки з написом «Консерви для військ». Дві м’ясні – «смажена яловичина» і «гуляш з яловичини» – були порожні, а з дна м’ясо-рослинної «горох із м’ясом» штабс-капітан Карельков усе ще шкріб горохову кашу.
– Дуже дзвінко ви стукаєте, Петре Арсентійовичу, – з турботою оглянувши своїх сплячих пластунів, звернувся до нього підосавул Куля.
Хоч і не вповні здружився Юхим Олексійович із помічником коменданта Игдира, але приємно було визнавати, що Петро Арсентійович – не паперова душа, а бойовий офіцер, який не злякався йти на чолі похідної колони поруч із пластунами. Не скривився, коли дізнався, що місце для ночівлі Куля запропонував поруч зі своїми козаками. З ними й вечеряв, з ними й сміявся, коли пластуни жартували один з одного і з того, що пережили за день. А потім ще раз сміявся, коли хлопці з подробицями перекладали сказане з української на російську мову. Багато українських слів пам’ятає Петро Арсентійович, син воронезького поміщика, від своєї няні-українки, а ось вимовляє їх кумедно. З цього не жартують пластуни, тільки кліпають очима та сльозу веселу витирають. Хоч як говорить, а свій – з Воронежа. З козацьких українських земель Східної Слобожанщини!
Не похмурим і сумним, але зовсім іншим став Петро Арсентійович після вечері, коли в тісний курдський хан втиснувся командувач вірменськими добровольцями Андранік Озанян із двома своїми командирами дружин. Відмовився штабс-капітан від запропонованого вірменами коньяку. Здавалось, відмовився і від бесіди з офіцерами-добровольцями. Принаймні відповідав коротко, а то й просто реагував кивком голови.
Тільки після того, як пішли до своїх командувач Андранік та його офіцери і пластуни поснули, підосавул Куля тихо запитав:
– У вас, Петре Арсентійовичу, сварка з Андраніком?
– Боже упаси, Юхиме Олексійовичу. Чого таке вам привиділось? А, розумію… До коньяку відчуваю огиду. Сам не відаю чому. І це тоді, коли наші гарнізонні офіцери вважають вірменський чи не найкращим з тих, що доводилося їм куштувати. А говорити… Даруйте. Не зобов’язаний. Хоча… Я ж не глухий і чув, що ви і цей Зоравар Андранік братами один одного називаєте. А ви знаєте, чому я пана Озаняна назвав Зораваром?
– Я знаю, це його прізвисько… Вірменською це означає полководець…
– А османи прозивають його ще Андраніком-пашею! Тільки це прізвисько зовсім не шанобливе. Навпаки. Він його заслужив, коли вбив чоловіка і як трофей зняв з нього орден, якого удостоїв убієнного султан. Гідна людина має звання, ім’я, по батькові та прізвище. А прізвисько… Хто має? Кримінальний елемент, розбійники та ще й новомодні революціонери, яким потрібно підірвати, вбити, зруйнувати вщент…
– Андранік – бойовий офіцер. Він герой Балканських війн. Болгарський уряд за численні подвиги надав йому громадянство і нагородив