Межа Фундації. Айзек Азимов
Читать онлайн книгу.
ще буде на своїй посаді, якщо чого-небудь не станеться. Утім, сподіваймося, імовірність цього незначна.
– Сподіваймося, – з іронією сказав Тревіз. – Але яким місто було тоді, п’ятсот років тому, коли його заснували? Одне місто! Одне маленьке місто, де мешкала група людей, що готували енциклопедію, яку так ніколи й не завершили!
– Звичайно ж, її завершили.
– Ти про ту «Галактичну енциклопедію», що ми її маємо зараз? Це не те, над чим вони працювали. Те, що ми маємо, збережено на комп’ютері, його переглядають щодня. Ти колись бачив незавершений оригінал?
– Той, що в Музеї Гардіна?
– Так, у Музеї витоків імені Сальвора Гардіна. Називай уже його повністю, будь ласка, якщо ти так турбуєшся про точність дат. Ти бачив його?
– Ні. А що, мав би?
– Ні, він того не вартий. Та все одно вони були тут, група енциклопедистів, які сформували ядро містечка – одного маленького містечка у світі, де, по суті, не було металів і який кружляв навколо сонця, ізольованого від решти Галактики, на краю, на самісінькому її краю. А тепер, п’ятсот років по тому, ми такий собі приміський світ. Уся наша планета – це один великий парк, і тут є всі метали, яких ми тільки забажаємо. Тепер ми в центрі всього?
– Не зовсім, – сказав Компор. – Ми й далі кружляємо навколо сонця, ізольованого від решти Галактики. І досі на самісінькому її краєчку.
– Ет, ти навіть не замислився. Саме в тому й полягала вся суть цієї маленької кризи Селдона. Ми – щось більше, ніж один світ під назвою Термінус. Ми – Фундація, яка простягає свої мацаки по всій Галактиці й править цією Галактикою із самого її краєчка. Ми можемо це робити, тому що ми не ізольовані, за винятком розташування, але його не враховуємо.
– Правильно. Я згоден. – Компора явно не цікавила ця розмова, і він зробив іще один крок униз. Незрима мотузка між ними натягнулася ще більше.
Тревіз простягнув руку, ніби хотів засмикнути свого супутника назад.
– Невже ти не розумієш, що це означає, Компоре? Відбулися величезні зміни, але ми їх не сприймаємо. У душі ми прагнемо маленької Фундації, маленького однопланетного правління, як за старих часів – часів залізних героїв та шляхетних святих, що зникли назавжди.
– Та годі тобі!
– Так, я до цього й веду. От глянь на Селдон-гол. Почнімо з того, що під час перших криз, за часів Сальвора Гардіна, там було Часове сховище, маленька аудиторія, у якій з’являлося голографічне зображення Селдона. І все. Тепер це велетенський мавзолей, але де пандус із силовим полем? Напрямна куліса? Гравітаційний підйомник? Немає, лише ці сходи, якими ми рухаємося вниз та вгору так само, як колись доводилося робити Гардінові. У дивні та непередбачувані часи ми перелякано чіпляємося за минуле.
Він із запалом махнув рукою в протилежний бік.
– Чи можна тут помітити якийсь структурний компонент, зроблений з металу? Жодного. Як можна, якщо за часів Сальвора Гардіна годі було й говорити про місцеві метали, а ззовні їх майже не завозили. Коли ми зводили цю громаду, то навіть використали старий пластик,