Я (Романтика). Микола Хвильовий
Читать онлайн книгу.
підвів очі й подивився на групу за другим столом.
– А що, як би ви підвелись! – говорила родина худорлявої хорої, звертаючись до Унікум.
– Для чого це?
– Та ну бо, не соромтесь!
Нарешті Унікум зрозуміла, в чому справа, і підвелася. Тоді родина сказала:
– Ах, який у вас торс… прелість!.. Невже ви стільки це за півтора місяці?
– Да! – побідно сказала Унікум.
– Ох, яка ви симпатична женщина! – похлопала родина Унікум по її гладкому торсу й звернулась до своєї родички: – Як же ти, Анелічко?.. Ну?
Худорлява хора раптом заплакала.
Тоді родина обурилась: це ж неможливо! Тут щось єсть! Або сестри, або ординатор винні. Знаємо, мовляв, цю публіку: специ! Вони обов’язково переговорять із товаришем ікс.
Худорлява хора ще плакала й радила своїм родичам звернутися спершу до ординатора. Тоді Унікум запропонувала їм свої послуги й повела всіх у докторський кабінет.
Коли група зникла в дверях і заглухли її кроки, анарх знову відчув якийсь неприємний накип на серці. Ті невидимі ланцюжки, якими його зв’язано було з Хлонею, сестрою Катрею, і особливо з Майєю, раптом почали потроху розпадатись, і всю його увагу перенесено було на метранпажа. Навіть незадоволености він зараз не почував. Якась неясна тривога, якесь передчуття стало в нім.
Але в цю хвилину повернулась сестра Катря й підійшла до нього.
– Я вам не перешкоджаю своєю присутністю? – сказала вона й поправила свій чорненький бантик.
– Будь ласка! – кинув він і дав на стільці сестрі Катрі місце.
– Бачили за столом гостей із города?
– Бачив.
– Ну і… як ви? Подобаються? От особи: так і просяться в якусь комедію.
Анарх положив руку на бильце і зідхнув. З ріки несло запахом прибережних осок. Непомітно спадав день, і на доріжки падали довгі тіні.
– І все-таки, – сказала сестра Катря. – Я і цих, і інших – нікого не хочу винити. І не виню я їх не в теорії, так би мовити, а так, серцем. От тепер і розберіться: і не виню, і виню; нелогічно, але це так. Це, коли хочете, і консеквентно: теорія моїх переконань говорить, що з такими людьми я повинна завше ворогувати. За своєю теорією я не маю навіть права подавати їм руки. Але та ж теорія каже: міщанство, як і кожне соціяльне зло, є просто продукт певних виробничих взаємовідносин. От і розберіться. Отже, оскільки я живу на землі, а не десь на Марсі, оскільки між мною й родиною худорлявої хорої є певна тотожність, оскільки, нарешті, я не вживаю ніяких екстраординарних заходів щодо боротьби з міщанством, – остільки я не маю права не тільки не подавати руки цим людям, але я не маю права їх і обвинувачувати.
Сестра Катря ще раз поправила свій чорненький бантик і зажурно всміхнулась. – Але, з другого боку, я не тільки повинна їх обвинувачувати, але й повинна бути їхнім завзятим ворогом. От і розплутайте мене.
Анарх подивився на сестру Катрю, на її «вічну» блюзку й сказав:
– Знаєте, коли я вас слухаю, то мені здається, що це не ви кажете, а я. І між вами, і мною тільки та різниця, що ви не озираєтесь, коли говорите ці сентиментальності.
– Хіба