Царівна. Ольга Кобылянская
Читать онлайн книгу.
дефект. Боже, Боже! розбурхана страсть в людській груді – це щось страшне! Це те саме, що взяти пістоль і покалічитись навіки – так, на мою думку. Другі задивляються на такі речі менше строго, але для мене це найстрашніше в світі! Нехай Господь кожного боронить від таких духовних недуг! Ліпша смерть.
– Ліпша смерть, вуйку.
Він поглянув на мене, зчудований, може, моїм безтонним голосом, а я чула, що в мене горіли очі дивним огнем.
– Як ти казала, Наталко?
– Я казала: ліпша смерть, як життя, опутане неміччю і брудом.
– Що за дивна зміна в поглядах, – обізвалася тітка глумливо і, заходячи в хату, змірила мене насмішливо очима.
– Вуйку, – обізвалась я, оставшись з ним сама, – це не може бути, щоб він зараз спершу піддався тій убійчій пристрасті. – І ожидаючи пояснення, здавалося мені, що його відповідь не останеться без впливу на моє дальше життя.
– Ну, так, зараз спершу ні. Мене вразило в тій історії те, що він хотів тим способом прийти до грошей. Наталко, це щодо мене дуже нечесно. Те, що він не може в пристрасті погамуватися, менше огидне. Те я злучив би з його палкою натурою.
– То все певна правда, вуйку, тото, що він хотів таким способом до грошей прийти?
– Правда. Він не таїв того. Хвалився зневажливо, що на нім мстяться обставини «убогих», і що те, що вони вибрали собі і його за оруддя, не важне. Що в нього сильне, невразливе сумління і він обграє маючих спокійно.
– Вуєчку, тепер я вірю! – зойкнула я тихо, і мої уста викривились до якогось усміху. Тому що в нього «сильне, невразливе сумління»!
– Ти могла і так повірити, а що найважніше, не потребувала взагалі одушевлятися ним. Коли би в нього була гордість, то повинен був без надумування вступити на теологію і навіть не просити Маєвського о гроші, коли цей вже такий скупар. А так що? З ким він провадить борбу? Зі своїм дядьком чи з обставинами? Боюся, щоб він не спіткнувся назавсіди в тій борбі. На мою думку, це цілком байдуже, котрий завід подає чоловікові кусник хліба, нехай лиш буде чесний і для других корисний. Стан духовний неабиякий; освічених людей треба і між народом. Хто хоче дійсно працювати, найде всюди нагоду. Лиш волі треба, Наталочко, а не слів!
– Він не любить стану духовного; каже, що не годиться з його природничо-науковими поглядами і що духовенство не має будучини.
– Так? Він це вже знає? Га, може, воно й справді так. Може, й не має будучини. Щоправда, епоха безбожності настала. Але я тебе запевняю, Наталко, що погляди природничо-наукові можна з наукою Христовою погодити. Бери на увагу, Наталко: з наукою Христовою! Він міг, отже, цілком добре вступити на теологію. Був би мав нагоду працювати для народу в найширшім значенні слова. А хоч би і був толкував мужикам по-свому, що Бог – природа, а учив їх при тім любові ближнього, чесноти, правдолюбності, учив правді, був би все більше зробив, як так!
– Мабуть, не міг, вуєчку! – сказала я тихо…
– Бо фантаст! Бо напоївся іншими ідеями!
– Вуйку, його погляди про те все не суть, наскільки я їх пізнала, як ви не раз казали: хоробливі.
– Не хоробливі!