Замок. Подорожні щоденники. Вісім зошитів. Франц Кафка
Читать онлайн книгу.
чи в будь-якому разі ні до чого не змушувало. Його дратувала зверхність вчителя, і тому він сказав:
– Добре, це звичайні справи.
Щоб трохи пом’якшити це зауваження, Фріда запитала про розміри платні.
– Чи належатиметься ще й платня, буде вирішено аж після завершення випробувального терміну, тобто через місяць.
– Але нам буде дуже важко, – зауважила Фріда. – Доведеться одружуватися майже без грошей, і так само заводити якесь домашнє господарство. Чи не могли б ми все-таки, пане вчитель, звернутися до громади з проханням про невеличку виплату на початку роботи? Що б ви тут порадили?
– Ні, – відповів учитель, він і далі апелював лише до К. – Така виплата стане можливою, тільки якщо я її порекомендую, а я цього не робитиму. Призначення цієї посади – ласка для вас, а в таких речах не можна заходити надто далеко, якщо ви відчуваєте відповідальність перед громадою.
Тут К. довелося втрутитися майже всупереч його волі.
– А от у цьому, пане вчитель, я думаю, ви помиляєтеся. Це ласка швидше з мого боку.
– Ні, – вчитель посміхнувся, бо йому таки вдалося примусити К. заговорити. – Про це мені сказали абсолютно точно. Шкільний прислужник потрібен нам так само терміново, як і землемір. Як один, так і другий, – це тягар на нашій шиї. Мені доведеться ще чимало помізкувати над тим, як пояснити громаді ці витрати. Найкраще і найприродніше було б просто кинути на стіл цю вимогу, ніяк її не пояснюючи.
– Я маю на увазі те саме, – сказав К. – Ви змушені взяти мене на роботу проти своєї волі. Повинні взяти, хоча це й вимагає від вас неприємних обмірковувань. Якщо хтось один мусить брати на роботу іншого, ласку робить той, хто дозволяє себе працевлаштувати.
– Дивно, – сказав учитель. – Що могло б примусити нас дати вам роботу? Тільки добре, занадто добре серце пана старости спонукає нас до цього. Я бачу, пане землемір, що вам доведеться покинути деякі ваші фантазії, щоб стати добрим шкільним прислужником. А до ймовірного призначення майбутньої платні такі зауваження не надто спонукають. Крім того, я, на жаль, помічаю, що ваша поведінка додасть мені проблем, – протягом усієї нашої розмови ви спілкуєтеся зі мною в сорочці й підштаниках, – дивлюся й не можу повірити.
– Справді! – вигукнув К., засміявся і сплеснув у долоні. – Ці жахливі помічники! Де вони пропали?
Фріда заквапилася до дверей. Учитель зрозумів, що з К. більше не варто говорити, і запитав Фріду, коли вони збираються переселитися до школи.
– Сьогодні, – відповіла Фріда.
– Завтра вранці я перевірю, – сказав учитель, попрощався помахом руки і збирався вийти через двері, що їх Фріда відчинила для себе, але на порозі зіткнувся зі служницями, які прийшли з речами, щоб уселитися назад до своєї кімнати. Оскільки їх ніхто не затримав, учителеві довелося пропихатися між дівчатами, Фріда йшла за ним.
– Але ж ви нетерплячі, – сказав К. служницям, та цього разу виглядав задоволеним їхньою поведінкою. – Ми ще тут, а ви вже мусите припхатися.
Ті