Замок. Подорожні щоденники. Вісім зошитів. Франц Кафка
Читать онлайн книгу.
щоб це збагнути. К. ніколи б не доторкнувся до Пепі. Але зараз він змушений був заплющити очі, щоб не дивитися на дівчину надто вже пожадливо.
– Світло не мусить горіти, – сказала Пепі й клацнула вимикачем. – Я запалила його тільки тому, що ви сильно мене налякали. Що вам тут потрібно? Фріда забула щось?
– Так, – сказав К. – У сусідній кімнаті залишилася біла вишивана скатертина.
– А, її скатертина, пам’ятаю, дуже гарна, я допомагала її вишивати, але в цій кімнаті її, мабуть, немає.
– Фріда думає, що вона там. А хто там мешкає? – запитав К.
– Ніхто, – відповіла Пепі. – Це кімната для урядників, тут вони їдять і п’ють, тобто вона для цього існує, але більшість залишається у своїх кімнатах нагорі.
– Якби я знав, що там нікого немає, – сказав К., – я б сходив і пошукав скатертину. Але в цьому немає певності. Скажімо, Кламм часто любить там посидіти.
– Кламма там точно немає, – сказала Пепі. – Він уже збирається їхати геть, у дворі стоять сани.
Нічого не пояснюючи, К. миттю вийшов із шинку, але в коридорі повернув не до виходу, а у зворотному напрямку, і за кілька хвилин був уже у внутрішньому дворику. Як тут було тихо й гарно! Чотирикутний двір, з трьох боків оточений стінами будинку, з четвертого був відмежований од якоїсь невідомої К. невеличкої бічної вулички високим білим муром із масивними, важкими й одчиненими зараз ворітьми. Із внутрішнього боку будинок здавався вищим, ніж із вулиці; у кожному разі, перший поверх був достатньо високим і виглядав солідніше завдяки дерев’яній галереї, яка оточувала його по всій довжині. Галерея була закрита з усіх боків і мала тільки невеличкий отвір на рівні людського зросту. Навскоси від К., майже посередині будівлі, але вже поряд із закутком, куди приєднувалося бічне крило, містився вхід до будинку, відкритий, позбавлений дверей. Перед входом стояли темні закриті сани, запряжені двома кіньми. Крім візника, про присутність якого К. більше здогадувався, ніж справді його бачив, поблизу нікого не було.
З руками в кишенях, обережно озираючись і тримаючись попід муром, К. обійшов два боки двору й опинився біля санчат. Візник, один із селян, яких К. бачив минулого разу в корчмі «Панського двору», сидів, закутавшись у кожух і спостерігав за К. байдуже, ніби за пересуванням кішки. Навіть коли К. підійшов уже зовсім близько і коні занепокоїлися через раптову появу чоловіка з темряви, фірман продовжував залишатися незворушним. Це дуже влаштовувало К. Він сперся на мур, розгорнув свою їжу, із вдячністю згадавши про Фріду, яка так добре про нього попіклувалася, потім зазирнув до будинку. Сходи нагору різко повертали праворуч, під ними вів углиб низький прохід, усе було чисте, побілене й розмежоване прямими лініями.
Чекання тяглося довше, ніж сподівався К. Він давно поїв, холод ставав дедалі відчутнішим, сутінки перетворилися на цілковиту темряву, а Кламм усе не виходив.
– Це може тривати ще дуже довго, – раптом промовив захриплий голос так близько від К., що той здригнувся.
Голос