Замок. Подорожні щоденники. Вісім зошитів. Франц Кафка
Читать онлайн книгу.
про нього та намагаємося захистити, тому припускаємо, що він надзвичайно чутливий. Це правильно, і, ясна річ, відповідає бажанням самого Кламма. Але що відбувається в його душі насправді, ми не знаємо. Зрозуміло, що Кламм ніколи не розмовлятиме з тим, з ким не хоче розмовляти, хоч би скільки зусиль цей хтось докладав і хоч би яку велику наполегливість виявив. Але достатньо вже самого твердження, що Кламм ніколи не розмовлятиме з такою людиною, ніколи не дасть їй побачити себе. Навіщо ж думати, що Кламм не витримає зустрічі з цією людиною. У кожному разі цього неможливо перевірити, бо такого ніколи не трапиться.
Юнак пожвавлено закивав:
– Звичайно, загалом і я так вважаю, – сказав він. – Можливо, я висловився трохи інакше, але це для того, щоб пан землемір краще мене зрозумів. Справедливо й те, що Кламм, перш ніж вийти назовні, кілька разів озирнувся.
– Можливо, він шукав мене, – припустив К.
– Можливо, – відповів чиновник. – Таке не спало мені на думку.
Усі засміялися, і найголосніше Пепі, яка навряд чи розуміла хоча б щось зі сказаного.
– Раз ми вже сидимо так гарно всі разом, – сказав урядник, – я б попросив вас, пане землемір, подати деякі відомості про себе, щоб заповнити папери.
– Тут багато пишуть, – зауважив К. і здалеку подивився на документи.
– Так, погана звичка, – погодився його співрозмовник і знову засміявся. – Але ви, здається, ще не знаєте, хто я такий. Мене звати Момус, я сільський секретар Кламма.
Після цих слів у кімнаті запала шаноблива тиша; хоча господиня та Пепі, ясна річ, знали секретаря й раніше, вони також перебували під глибоким враженням від названого імені та рангу. Навіть сам Момус, здається, перейнявся важливістю сказаного і, щоб уникнути подальшої врочистості, якої вимагали ці слова, заглибився у свої папери та почав швидко писати, тому в кімнаті не було чутно нічого, крім скрипу пера.
– Що означає «сільський секретар»? – запитав К. через деякий час.
Тепер, після представлення, Момусові не пасувало давати такі пояснення, тому сказала господиня:
– Пан Момус – такий самий секретар Кламма, як і всі інші його секретарі, але місце його праці, а також, якщо я не помиляюся, його службові повноваження, – цієї миті Момус пожвавлено відірвався од писання й підняв голову, тоді шинкарка виправила сама себе, – лише місце його роботи, але не службові повноваження, обмежене Селом. Пан Момус виконує в Селі всі необхідні Кламмові записи, а також приймає всі папери, звернені до Кламма.
Коли К. подивився на господиню порожніми очима, не надто вражений почутим, вона додала трохи присоромлено:
– Так уже в нас заведено, всі працівники Замку мають сільських секретарів.
Момус, який слухав набагато уважніше за К., додав:
– Більшість сільських секретарів працюють тільки на одного урядника, я ж обслуговую двох: Кламма і Валлабене.
– Справді, – сказала господиня пригадавши. – Пан Момус працює на двох чиновників, на Кламма