Хіба ревуть воли, як ясла повні?. Панас Мирний
Читать онлайн книгу.
кабінеті з «кумою» кріпачкою. Леліє гадки стати заможним господарем Василь Кучерявий («Голодна воля»), колишній кріпак, один з небагатьох, хто не хилив покірно голову перед панською сваволею. Проте, згідно з духом епохи, тривкіше становище здобуває Йосипенко, колишній прикажчик, котрий у час смерті свого господаря викрав гроші із панської скрині, тепер він розбагатів, затуркана ж громада погоджується обрати його старостою…
Зміст одного з названих творів сам письменник визначив як «оповідання про лихо давнє – кріпацьке, з його утисками, серед котрих скніли і ниділи людські душі і котрі примушували людей держатися гурту, щоб захиститись від лиха, і сьогочасне – з його безземельною волею та голодним лихом, що заставляє людей забувати про гурт, думати тільки про себе, а декого і йти проти свого ж таки брата». Існування розбрату між селянством, малодушність щодо спільної солідарної дії, корисливий егоїзм втілено в образові Марини («Лихо давнє й сьогочасне»), колишньої панської коханки, тепер – ключниці в управителя, здатної прогнати геть усіх тих, хто колись її рятував, не видавав гнівній панії.
Трагічною є доля селянина Федора Нужди («За водою»). Для хворого сина, котрого, ради заробітків, змушений по цілих днях залишати без свого догляду, він, за порадою знахарки, рішається наловити раків. Але всі водойми уже перебувають в оренді нових власників. Змушений виконувати свій задум крадучись, Федір тоне. Смерть його, проте, не розжалоблює багатіїв. І пан, і орендар Лейба, і сільський піп глумляться над честю злидаря, тіло якого, із затиснутим у руці раком, наступного дня було виловлено з води…
Ця промовиста деталь, як і опис самого епізоду (ловіння раків) – не єдина художня знахідка прозаїка (варто зазначити, що в основі її лежить бувальщина, свого часу оброблена молодшим братом письменника Георгієм у поемі «Рибалка-злодій», на високий мистецький рівень цю подробицю підносить саме Панас Мирний).
Звертає на себе увагу й розкриття душевного стану героя через його монолог, «думки вголос» (п’яного Федора, панського «кума» з повісті «Лихо давнє й сьогочасне», якому душевно непосильним є таке «кумування»), що може розглядатись як попередництво «стефаниківської» манери змалювання характеру. У цій же повісті цікавим явищем постає персоніфікація і, зрештою, міфологізація небаченої в селі сільськогосподарської машини – у свідомості селян, з їх емоційним до неї ставленням (машина забирає у них можливість заробітку), що проникливо підмічено й художньо підсилено автором.
Помітним у доробку Панаса Мирного є невеликий твір «Серед степів» (1885, 1898, надр. 1903), що з однаковим правом може бути жанрово пойменований як нарисом, так і своєрідним «настроєвим» оповіданням. Часові виміри, які охоплені викладом, – «день у дорозі» (первісна назва твору). В одну художню цілість автор поєднує виразні пейзажні замальовки степу, опис нескладних вчинків двох подорожніх – героя та візника Якима, філософічні роздуми героя над