Хіба ревуть воли, як ясла повні?. Панас Мирний
Читать онлайн книгу.
предметом інтерпретацій з боку багатьох мислителів і митців світу, український письменник долучається своєю «містерією» до низки творів, вершинний ряд яких складають «Втрачений рай» Дж. Мільтона, «Каїн» Дж. Байрона, «Трагедія людини» І. Мадача, «Смерть Каїна» І. Франка та ін. Драма Панаса Мирного різностильна (в окремих моментах сумнівним видається доцільність введення бурлескних елементів), проте містить чимало вимовних віршових рядків.
Перу Панаса Мирного належить і переклад (завершений у 1897 р.) Шекспірової трагедії «Король Лір», переспіву «Дума про Гайявату» Г. Лонгфелло, низки віршів Г. Гейне та «Слова о полку Ігоревім».
Попри весь цей прозовий, драматургічний та поетичний доробок, найголовнішим, мовлячи словами Франка, «титулом заслуги» Панаса Мирного в українській літературі є два його романи – «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» та «Повія». Наче висока, двоголова гора (на зразок опоетизованого в новітньому європейсько-американському письменстві Кіліманджаро) підносяться ці два твори над високим масивом прози самого Мирного, та й над прозовим масивом усього українського письменства ХІХ століття.
Роман Панаса Мирного та Івана Білика «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» – одне з вершинних явищ національної літератури ХІХ ст., твір, що зазнаменував новаторський крок української прози. В ньому, задіюючи арсенал художніх засобів багато в чому нової поетики, письменники розгортають реалістично-натуралістичне своїм типом дослідження одного з найгостріших соціальних конфліктів доби.
Як зазначалося, зерно нового художнього задуму Панас Мирний наразі побачив у реальній постаті селянина Гнидки, «трохи чи не на всю Полтавщину звісного розбишаки», що про нього уже вів мову в одному з епізодів нарису «Подоріжжя од Полтави до Гадячого». На шляху художнього з’ясування причин, передусім соціальних, котрі штовхають селянина на шлях розбою, твір із героєм, названим Чіпкою, спочатку набув розмірів повісті, а далі, по кількох етапах доповнення й доопрацювання, почав перетворюватись у великоформатний роман. На певній стадії до його написання долучився старший брат Панаса Мирного, критик, відомий вже на той час в літературі як Іван Білик (псевдонім). В остаточній редакції роману Іванові Білику належить авторство кількох розділів змісту історичного, значною є його роль у виробленні загальної концепції твору, настійне домагання такої авторської позиції, щоб «не с разбойнического притона смотреть на мир, а напротив, – с мировой точки на разбойнический притон». В центрі роману залишився все той же розбійник Чіпка (Нечипір Варениченко), проте образ його подано на широкому, детально виписаному, навіть виміряному історично суспільному тлі, багатогранно змальовано конфліктні взаємини героя й оточення, зрештою, героя і суспільства – з його законами, устійненими звичаями й мораллю.
Уже в жовтні 1875 р. остаточна редакція роману була готова, роман пройшов цензорський перегляд, проте в Петербурзі, де мав друкуватися,