Хіба ревуть воли, як ясла повні?. Панас Мирний
Читать онлайн книгу.
нижче, нижче нагинало голову перед його владикою…
XI. Махамед
Після смерті Мирона й Марини лиха доля, зачепивши крайком слізьми змоченого крила життя Іванове та Мотрине, майнула на інші хати з більшими недостачами, злиднями – на кріпацькі хати порізнених людей… Козачі кубла обгорнуло тихе хліборобське щастя. Настали роки кохання в полі та в худобі, складання всякого прибутку, тяжкої господарської праці дома й на полі, – та втіха дітками, кого благословив Господь…
Іван, ще дитиною напрямований по хліборобській дорозі, так її й держався. Орав поле, сіяв, косив, жав, молотив, складав зерно – те на посів, те на поживу, те на продаж, або в горлаті ями – на голодні годи. Мотря, жінка хорошого господарського роду, теж допомагала Іванові у його праці.
З весни Іван щодня в полі – то оре, то засіває яриною. Зранку поїде, пізно ввечері вертається. Так до самої Паски. Одсвяткують Великдень – косовиця. Тут уже й Мотрі робота – громадіння. Далі настають жнива. Ціле літо, як муха в окропі, викрутяться обоє, рано встаючи, пізно лягаючи. Після жнив Іванові – возовиця; далі – оранка на озимину; ще далі – сійба; а там уже в осінь – молотіння заробленого хліба. Мотрі на осінь ніби легшає трохи: хатня робота – спочинок, а надворі – прихватком, тіпає плоскінь або матірку; скрипить терлиця під повіткою… А там уже й зима – замети навертає… Приходить вона в село страшною хуртовиною, приводить за собою своїх діток, – хизи й охизи та тріскучі морози… Люди аж перелякалися. Давай матки плести; ну, запинати вікна й двері, щоб не перся мороз в хату… Одначе й зимою – не сидня, згорнувши руки. Жінкам – своє діло, чоловікам – теж своє. У хаті – Мотря обід або вечерю варить, дітей пантрує й годує; а ввечері, при каганці, пряде кужіль або що голкою шиє; надворі – ходить коло корови: напуває її ситним пійлом з висівками або м’якиною, рано й вечір – доїть. Іван – коло худоби порається: скотові й вівцям підкладає в ясла просяної, або гречаної соломи, двічі на день до водопою гонить, сам вичищає двічі на тиждень загороду… Нема роботи біля товару – лаштує під повіткою, що потрібніше до весняної справи. А ввечері – плете рукавиці, бавиться з дітками – шуткує, вчить молитись, спати їх ложить, або сам лежить на печі вниз черевом – париться.
А в неділю або в свято Іван з Мотрею підуть до церкви; іноді, як не дуже холодно, позабирають і хлопців з собою. Прийшовши з церкви, обідають ласіше, ніж у будень; після обіду – ськає Мотря Іванові. Спочивши трохи, коли годинка, підуть вони куди-небудь до сусід у гостину або ж у себе гостей приймають. А ввечері – треба Іванові коло худібки поратись, – треба її напувати, на ніч паші підкладати; Мотрі – вечерю варити, діток спати ложити…
Так і зима мине; на весну красне сонце заграє… І знову в поле та в поле… знову торішня робота… знову торішні клопоти… Та так не один, не два роки: так ціле життя, цілий вік… Робиш, щоб було що їсти; їси, щоб здужав робити. Отака-то весела хліборобська доля!
Отже, хто до неї призвичаївся, тому вона здається веселою й красною… Наші хутори, села, а часом і