Вовча сить. Марина и Сергей Дяченко
Читать онлайн книгу.
незвичайної краси й розуму, – сказав. – Як вищий охоронець Корану не хочу переступати святих заповітів його та силою брати її.
Візир не міг приховати здивування:
– Тобі, о Великий Падишаху, посміла відмовити рабиня у твоїй спальні? Такого я ще не пам’ятаю. Покарай її!
– За що карати? – похитав головою Сулейман. – Вона така дивовижна… Я такої ще не зустрічав. Вивчала мови, науки, поезію… З нею приємно говорити. Вона розумніша за багатьох моїх улемів… І їй же всього сімнадцять років!
– Справа жінки народжувати дітей, а не поезія, о Великий султане… – спокійно вже вів бесіду царедворець. – Я можу порадити ліки від цієї солодкої отрути…
– Які ж вони?
– Візьми її силою! Утамуй свою пристрасть. І ця рабиня стане такою ж, як усі інші. Ніхто не посміє що-небудь сказати Падишаху.
І султан твердо відмовив:
– Ні! Прошу тебе – освяти її серце благочестивою вірою Пророка. Нехай вона прийме нашу віру!
Мовчки схилився в шанобливому поклоні Ахмед-паша.
Настя бавилася з Мустафою. Тепер уже дівчина була вдягнена, як пані. І за нею туди-сюди ходили дві служниці – одна біла, одна чорна. І нове становище не змінило Настю та її взаємини з маленьким хлопчиком – раділи одне одному й пустували, на замішання свити царевича. Ось і зараз грали в хованки. Мустафа знайшов Роксолану за деревом, вона, сміючись, побігла від нього, а він – за нею. Раптом зачепився за коріння і впав. Забив коліно. Боляче було хлопчикові, але він тримався, не смів плакати. Роксолана кинулася до нього, подула на ранку, приголубила, щиро розділила його біль – він заплакав у неї на руках, обнявши дівчину.
Саме тут перед ними з’явився суворий і неприступний Ахмед-паша. Цього разу він уклонився і перед царевичем, і перед Настею, привітав їх, а згодом сказав:
– Негоже спадкоємцю престолу сльози лити і шукати жалості у жінки. Ти чоловік роду Османів, великих воїнів і завойовників!
– Він же ще дитина! – не втрималася Настя. – Йому ж боляче!
Ахмед-паша потемнів від цих слів, і сказав:
– Дозволь, о, спадкоємцю престолу, поговорити з Хюррем. Будь ласка, залиш нас. Тебе віднесуть у палати. Там лікар огляне твоє божественне коліно.
– Не піду! – несподівано заявив Мустафа. Він уже оговтався і ще міцніше обійняв Настю. – Хочу бути з Роксоланою!
Ахмед-паша здивовано замовк. Неподалік застигли слуги Мустафи з лектикою, готові віднести хлопчика.
Нарешті Ахмед-паша, зітхнувши, ще раз уклонився Насті:
– О Хюррем! Ціную твоє добре серце, але в кожній країні свої звичаї. Тобі, на яку схилив свою правицю наймогутніший із султанів, слід було б звикнути до життя та законів нашого народу. Прийняти віру нашого Пророка. Багато нових і прекрасних стежок на щастя відкрилися б перед тобою.
Роксолана всміхнулася:
– Я глибоко поважаю звичаї та культуру вашого стародавнього народу. Але хіба для цього потрібно відрікатися від Бога?
Ахмед-паша