Біла юрта. Міфологія та епос Туркменістану. Олексій Кононенко
Читать онлайн книгу.
потураючи розбійнику і злодію!
– А якою буде твоя порада, візире?
– Я дам тобі таку пораду, тасгире: кажуть, що у розбійника є кінь, Ґир-ат, названий Меджнун-Делі.[26] Ще кажуть, що розбійник став відомим Ґероґли лише завдяки коневі. Якщо він не на коні, якщо немає під ним Ґир-ата, йому кажуть, не підняти і камінь в десять сірі.[27]
– Але як же ми зможемо заволодіти Ґир-атом, візире?
– Силою ним не заволодієш. І за гроші його не купиш. Але коли не поскупитися на нагороду, в нашій фортеці знайдуться метикуваті люди, які зможуть привести до тебе Ґир-ата. Хитрість допоможе тобі заволодіти конем, тасгире!
Сподобалася падишахові порада, і повелів він глашатаям зараз же оголосити по фортеці: «Хто візьметься привести до мене Ґир-ата, коня розбійника Ґероґли, тому я відразу видам п'ятсот золотих, а коли приведе коня – призначу розпорядником води арика, і він усе життя буде жити за рахунок казни!»
Жили у фортеці чоловік і жінка, було їм по сто вісімдесят років. Чоловіка звали старий Ленгер, а дружину – Шахмамаї-Зулман. Називали її також Хірс-бібі. Стара сказала чоловікові:
– Послухай-но, старий Ленгере! А може, мені вдасться привести коня?
– Ох ти, підла стара! Адже я добуваю собі на прожиття продажем бязі алачі, якути тчеш. Чи з голоду мені пропадати, якщо ти підеш?
– Та ні ж! Кажуть же, що пообіцяв падишах сто золотих. Я і залишу їх тобі. Коли помирати будеш – помреш не голодним.
– Ну, то йди, може що і вийде у тебе, – відповів старий.
Пішла стара до падишаха. Вклонилася і стала, шанобливо схрестивши руки на грудях.
– Кажи, стара, що привело тебе до мене?
– А що казати: потрібен тобі Ґир-ат – відраховуй, тасгире, п'ятсот золотих!
– Як же ти, стара та немічна жінка, роздобудеш коня?
– Що відповісти тобі, тасгире? Ніхто із смертних конем не заволодіє. Зможу лише я привести, навчена хитрощам і заклинанням.
Стару знали всі. І візирі підтвердили:
– Так, тасгире, коли і суджено смертному привести коня, то зробить це лише стара. Не знайти їй рівних у хитрощах та заклинаннях, тасгире! Вона навіть чує, як рухається змія під землею…
Погодився падишах і наказав видати їй п'ятсот золотих. Стара взяла мішок з грішми і анбал[28] відніс їх їй додому. Гроші вона віддала старому Ленгеру, собі купила віслюка за п'ять золотих і приєдналася до каравану, що йшов до Гурджістану…[29]
Шлях довгий, а слово коротке. В один із днів, коли опустилися сутінки, караванники почали турбуватися і передавати один одному: «Тягни верблюда сильніше, говори тихіше!» Зрозуміла вона, що непросто це, погнала свого віслюка до караванбаші.
– Гей, караванбаші! Щось ви поспішаєте сьогодні! Чи не сталося, бувай, чого?
– Проходимо ми, шановна, повз Чотирьохгірний Чандибіль. Править ним бек Ґероґли. Якщо не проминемо цю місцину до сходу сонця, розорить нас даниною. Ось і хочемо уникнути поборів.
Почула стара ім'я Ґероґли з Чандибіля, почала притримувати віслюка, щоб відстати від каравану.
«Допоможе