Мертва зона. Стивен Кинг
Читать онлайн книгу.
навколо знову заозиралися. Він видав дружині суворий погляд. Вона якусь мить виклично дивилась у відповідь, але його очі не опустилися. Вера опустила свої. Вона закрила Біблію, але її пальці забігали по боках сторінок, ніби прагнучи найшвидше повернутися до тієї колосальної арени спустошливої гіркоти, якою було життя Йова, бо в ньому було досить нещасть, щоб з ними можна було порівнювати її власні й синові.
– Я була з ним учора ввечері, – сказала Сара, від чого жінка знову підвела на неї осудливі очі.
Сара пригадала біблійну конотацію виразу «бути з кимось» і відчула, що шаріється. Жінка ніби читала її думки.
– Ми пішли на окружний ярмарок…
– Місце гріха і зла, – чітко мовила Вера Сміт.
– Востаннє тебе прошу, Веро, цить, – хмуро сказав Герб і ляпнув долоню зверху на жінчину. – Зараз, розумієш? Мені здається, що це порядна дівчина, і я не терпітиму, якщо ти її колупатимеш. Ясно?
– Місце гріха, – вперто повторила Вера.
– Ти замовкнеш?
– Пусти. Я хочу читати Біблію.
Він відпустив. Сара збентежилась і спантеличилася. Вера розгорнула Біблію й знову заходилася читати, ворушачи губами.
– Вера дуже засмучена, – сказав Герб. – Ми обоє засмучені. І ти теж, як видко.
– Так.
– Ви з Джонні добре вчора погуляли? – спитав він. – На ярмарку?
– Так, – сказала вона. Брехня і правда того слова геть переплуталися в її голові. – Добре, поки… ну, я з’їла поганий хот-доґ чи що. Ми були на моїй машині, і Джонні довіз мене додому, у Візі. Мені сильно крутило живіт. Він викликав таксі. Сказав, що сьогодні повідомить кого треба в школі про те, що я захворіла. То був останній раз, коли я його бачила.
Полилися сльози. Сара не хотіла плакати перед ними, особливо перед Верою Сміт, але зупинитися не могла. Вона видобула з сумочки паперову хустинку й приклала до обличчя.
– Ну-ну, – сказав Герб і обійняв її за плечі. – Ну-ну.
Вона плакала і в якийсь не дуже ясний спосіб розуміла, що йому теж кращає, коли є кого заспокоювати. Його дружина знайшла власну втіху в історії Йова, але він до неї не був долучений.
Кілька чоловік розвернулися, щоб поглипати. Крізь призму сліз вони здалися їй натовпом. Вона гірко розуміла, про що вони думають: «Краще вона, ніж я, краще вони всі троє, ніж я або мої, той хлопець, мабуть, помирає, хлопцеві, мабуть, голову розчавило, раз вона так побивається. Просто питання часу – а тоді надійде якийсь лікар, поведе їх у приватну кімнату й скаже, що…»
Вона здушила сльози та опанувала себе. Місіс Сміт сиділа з прямісінькою спиною, ніби прокинулася від нічного кошмару, і не помічала ані Сариних сліз, ані чоловікових намагань її заспокоїти. Вона читала Біблію.
– Будь ласка, – сказала Сара. – Скажіть, як він? Можна надіятися?
Перш ніж Герб відповів, озвалася Вера. Її голос був сухим розрядом вироку:
– Надіятися треба на Господа, дівонько.
Сара побачила тривожний спалах в очах Герба й подумала: «Він думає, що вона збожеволіла.