Закоханий привид. Марк Леви
Читать онлайн книгу.
осявали терасу кав’ярні «Два маго»9. Тома одразу ж примостився там, щоб насолодитися погодою, і замовив салат.
Доки офіціант побіг на кухню, Тома вирішив піти купити собі газету в кіоску за два кроки від закладу. Потім повернувся на місце й подякував парі за сусіднім столиком, яка простежила за його курткою і сумкою.
Він спокійно цмулив пиво, аж раптом почув за спиною свист.
– Ото вже дурниць наплів твій психіатр, ну справді ж! Якщо твоя свідомість має таке саме пузо, як добрий Марсель, то, певно, важкі в тебе думки. Та щоб вони скисли, всі ці твої Я і Над-Я.
Тома навіть не намагався відповісти батькові. Він оплатив рахунок, натягнув куртку, безтурботно взяв газету й перетнув бульвар Сен-Жермен, щоб підійти до зупинки таксі. Сів у «шкоду» й попросив водія доправити його до концертної зали «Плейєль».
Коли машина їхала вулицею Бонапарта, на сидінні біля водія вигулькнув Реймон і повернувся до Тома.
– Почнімо з того, що між тобою і мною ніколи не було суперництва, до того ж у тебе не було жодних проблем із авторитетами за роки навчання в школі. Я ж протирав штани на всіх тих батьківських зборах.
– Це мама протирала там штани, а не ти! – виправив його Тома.
– Ні, ну серйозно, травми дитинства? Чому тоді не вивихи юності? Або виразки старості? Я б міг чимало про них розповісти, це хоча б якась конкретика. У моїй роботі не було нічого суб’єктивного, тільки факти: ми ріжемо або не ріжемо, потім накладаємо перев’язку – і все, крапка.
Тома повернувся до вікна й почав наспівувати щось собі під ніс, ніби дитина, яка не хоче слухати, що їй кажуть.
– Бажаєте, щоб я увімкнув радіо? – запитав збентежений водій.
– Ні, це не допоможе, – відповів Тома. – Значно більше користі буде від тиші.
– Це камінь у мій город, так? – поцікавився батько.
– А в чий же ще? Ти хіба не чув, як Сільвен пояснював, що я ще не відплакав за тобою? А коли ти говориш про суперництво… Твої слова щодо психіатрів жалюгідні.
– У вас психіатричні проблеми? – знов озвався водій із тривогою в голосі.
– Ось бачиш, що ти провокуєш! – буркнув батькові Тома.
– Я нічого не провокував, це ви до мене заговорили, – заперечив таксист.
– А хто з нас двох сьогодні зранку кликав іншого? «Тату? Тату?» Я спеціально зник, щоб дати тобі поспати спокійно. Тебе мати розбудила, а не я.
– Розбудила від жахіття, що, як я гадав, скінчилося!
– Оскільки ми зараз на набережній, я можу повернути до лікарні Помпіду, якщо бажаєте, – запропонував водій. – Дістанемося за десять хвилин, дорога вільна.
– Щиро дякую, та мені не потрібно до лікарні.
– Звісно, як хочете, але вигляд у вас не дуже. Щоб жодних нападів у моєму таксі.
– Перепрошую, я повторюю текст театральної п’єси.
– Ох, тепер зрозуміло, – з полегшенням зітхнув водій. – А що за п’єса? Моя дружина обожнює театр.
– «Татусь-гіпнотизер»… Трохи складна історія про стосунки батька з сином.
– Ну ж бо, дуркуй, – втрутився