Закоханий привид. Марк Леви
Читать онлайн книгу.
літературна кав’ярня-ресторан у паризькому районі Сен-Жермен-де-Пре. Заклад прославився завдяки частим візитам Поля Верлена, Артюра Рембо, Стефана Малларме та багатьох інших.
5
Батько чекав біля службового виходу, спершись об вуличний ліхтар. Тома завмер на мить, щоб подивитися на його незмінний плащ, з-під якого стирчали фланелеві штани й бездоганно начищені мокасини. Реймон підняв голову й ніжно всміхнувся.
– Усе добре минуло? – запитав він.
– Без жодної фальшивої ноти, – відказав Тома.
– Мати була в гарному настрої?
– Звідки ти знаєш, що вона приходила до мене, якщо лишався надворі?
– Я бачив, як вона заходила, – буркнув Реймон.
– Ну звісно. Поквапмося, я стомився.
Тома рушив до станції метро.
– Ми не повертаємося на таксі? – захвилювався Реймон.
– По-твоєму, я купаюся в золоті?
– Я б із радістю тебе спонсорував, але мій банківський рахунок закрито, – пожартував Реймон. – Мене жахає метро, але якщо іншого вибору в нас немає…
Попри пізній час, вагон був переповнений. Тома зробив пересадку на станції «Вільє» і знайшов вільне місце, доки потяг не заповнився на «Сен-Лазар». Батько стояв поруч, йому навіть за поручні триматися не доводилося.
– Підведися, – прошепотів Реймон, вказуючи на літню пані, що хиталася на слабких ногах.
Тома підскочив з лавки й запропонував їй сісти.
– Перепрошую, я замислився.
Жінка всміхнулася до нього і з полегшенням сіла.
– Дякую, що попередив, – прошепотів батькові Тома. – Я справді її не помітив.
– Та начхати на стару; з такими набряклими артеріями вона догори очима, до землі плечима, повір моєму досвіду. Але чарівна молода жінка, що сидить навпроти, ти її бачив? Завдяки мені вона тебе помітила, особливо твою галантність. А з такою усмішкою вистачить єдиного слова – і рибка в сітці.
Тома вирішив за краще не відповідати, щоб не скидатися на божевільного в переповненому метро. Привид хірурга розчаровано зітхнув, коли красуня вийшла на станції «Опера», злегка торкнувшись Тома.
– Треба мені взятися за твоє виховання; вона ще й на «Опері» вийшла! Мабуть, балерина.
– А якби вона вийшла на «Сен-Лазар», то, певно, була б начальницею вокзалу? – запитав Тома.
– Даруйте? – мовила літня пані.
– Та нічого, я сам із собою розмовляю, – збентежився він.
– Усе гаразд, зі мною постійно таке трапляється.
Батько скрушно похитав головою.
Повернувшись додому, Тома поклав речі й, важко зітхнувши, гепнувся на диван.
– Ти міг би принаймні вдати. Невже й справді настільки не радий мене бачити?
– Звісно, радий.
– Але якщо ти в цьому зізнаєшся, то змушений визнати, що я справді тут.
– Мені важко було пережити довгі тижні та місяці після твоєї смерті. Я вже починав звикати до твоєї відсутності.
– Розумію.
– Ні, не розумієш. Втративши тебе, я наче поринув у прірву. До речі, коли я розмовляв із твоєю