Закоханий привид. Марк Леви
Читать онлайн книгу.
дивися на мене з таким осудом, у своєму віці я можу робити все, що забажаю!
– Заспокой мене. Це ти так біль погамовуєш?
– Одразу пафосні слова! Як я взагалі могла виростити настільки серйозного сина? Де ж я припустилася помилки у вихованні?
– Нормальні батьки скаржилися б на протилежне, хіба ні?
– Визнай, «нормальні батьки» – ще ті зануди. Перш ніж стати твоєю матір’ю, я була дівчиною з покоління «травня 68-го»5. Ми їздили без пасків безпеки – і волосся майоріло на вітрі; ми пили, курили і сміялися з усього, особливо із себе самих, не боячись нікого образити. Ми протестували, щоб розширити наші свободи, а не обмежити їх, і чудово знали, що таке особисте життя. Життя багатьох із нас виявилося дуже коротким, але тільки тоді воно й було справжнім!
– Що саме ти кладеш у свої косяки? – навмисно відсторонено запитав Тома.
– А що я маю туди класти? Траву! Проте дуже хорошу. Це як з вином: хмеліти треба тільки від найкращих сортів, інакше це банально і жалюгідно. Визнаю, вони трохи заміцні для незвиклої людини. Можливо, голова гудітиме, коли прокинешся, але не хвилюйся, нічого такого, що зіпсувало б твій концерт. Але ж не міг ти опинитися в такому стані через мою маленьку самокрутку! Що трапилося?
Тома розповів матері про унікальну галюцинацію, яку побачив у сусідній кімнаті. Жінка замислено вислухала, а тоді визнала, що, можливо, перестаралася з дозою, коли крутила косяки.
– І що він тобі сказав? – умощуючись, запитала вона. У її голосі бриніла байдужість: ніби Тома переказував зустріч із сусідами на сходовому майданчику.
– Що я не випаду з вікна.
– Як дивно… А що ще?
– Нічого особливого. Щось про те, що він трохи забагато опікав мене в дитинстві…
– Трохи? Батько носився з тобою, як з писаною торбою, оберігав від усього на світі. Скільки разів я бачила, як дорогою до школи з тебе сім потів сходило! Але що поробиш? Він був лікарем і бачив епідемічні загрози повсюди. А про мене він з тобою взагалі не говорив?
– Мамо, то була галюцинація, а не світська бесіда.
– Про таке ніколи не знаєш напевно. Я також часом бачила його уві сні, після того як…
– Ти з ним розмовляла? І справді його бачила? – перервав її Тома, пожвавившись.
– Так, бачила, кажу ж тобі. І так, він зі мною розмовляв.
– А що він сказав тобі?
– Перепрошував, от тільки його вибачення не мали значення. Вечорами, коли він приходив до мене, я була трохи під кайфом, тому й не зізнавалася тобі. Батько в доброму здоров’ї?
– Такий, як і завжди… Але відповідати на твої питання – абсурд.
– Ти зрадів зустрічі з ним?
– Не впевнений. Ні.
– Шкода. Не кожному випадає така нагода.
– Я б чудово міг без цього обійтися, якщо вже тобі так цікаво. Зрештою, я на такому не знаюся. Може, якби я не накурився, то і зміг би отримати задоволення від зустрічі.
– Маю геніальну ідею! Повертайся до мене ввечері після концерту, ми спробуємо відтворити твій досвід. Я б дещо хотіла йому повідомити. Ти станеш моїм посланцем, –