Закоханий привид. Марк Леви
Читать онлайн книгу.
склав паличку й рушив до куліс.
– Вибачте, – перепросив Тома. – Я не дуже добре почувався.
– Я це зауважив. Нічого серйозного?
– Нічого такого, що б зашкодило завтрашньому виступу, присягаюся.
– Сподіваюся, – зверхньо відповів диригент і рушив до своєї гримерки.
А Тома пішов до своєї. Зняв фрак і чорні штани, убрався в джинси й футболку. Він замислено сів на стілець навпроти дзеркала, запитуючи себе: може, варто порадитися зі спеціалістом? У двері постукали. Не встиг Тома відгукнутися, як ті прочинилися. Зморений піаніст очікував побачити матір і хрещену, але цього вечора сюрпризи ще не закінчилися, тому він опинився сам на сам із Софі.
– Це був не Брамс, але ти також непогано впорався, – усміхнулася вона.
Дівчині неймовірно пасувала довга чорна сукня. Софі вклала волосся, неначе для вистави, нагадуючи Тома про часи, коли вони виступали на одній сцені.
– Я не знав, що ти в Парижі, – відповів він, підводячись.
– Примхи життя. Завтра їду далі. Я сумнівалася, чи варто заходити до тебе, і думала написати, уже повернувшись із Рима. Але ти здавався таким самотнім у мить прощання.
– Ти прийшла, це дуже важливо для мене.
– Проходячи зранку повз будівлю, я побачила твоє ім’я на афіші. Та ні, це дурна брехня, – мовила вона. – Часом я стежу за твоїми турне на відстані. Не запитуй чому, сама не знаю.
– Хочеш піти кудись повечеряти? – запропонував Тома.
– Тома, я зустріла одну людину. Людину, з якою мені добре. Я подумала, що зараз хороша нагода сказати тобі про це.
– Ти не мусиш переді мною звітуватися.
– Знаю, але так краще. Ти не гніваєшся на мене?
– За те, що ти щаслива? Чому я маю на тебе гніватися?
– Тому що з тобою я також була щасливою. Ти вів мене за собою, але не тягнув, тримав у руках, але не затримував, любив мене, але не жадав. Нічого тобі не нагадує? Та байдуже, це життя, я ні про що не шкодую.
– «Сезар і Розалі»6. Ми кілька разів дивилися фільм, коли виступали в Стокгольмі. Дубляж був шведський, тому я переказував тобі діалоги.
– Навіть не усвідомлюючи, як боляче мені було.
– Він музикант?
– Ні. І тому, гадаю, наша історія має шанс. Він мешкає в Римі, ресторатор. Визнаю, це не дуже музично, але ми з тобою наче моряки. Нам потрібна тиха гавань, щоб не піти на дно.
– Я нічого в цьому не тямлю. Мабуть, ти маєш рацію.
Софі наблизилася, притиснулася до Тома і погладила його щоку.
– Ти також заслуговуєш на щастя, мій Тома. І коли зустрінеш ту єдину, не відпускай її так, як відпустив мене. Знайди в собі сміливість бажати кохання.
Вона поцілувала його в чоло і, розвернувшись, пішла до дверей.
– Я помиляюся чи ти справді пропустив кілька тактів під час адажіо?
Промовивши це, вона зникла.
Тома почекав кілька секунд, а тоді замислено повернувся в крісло.
– Яка вправна демонстрація жіночого генію! – вигукнув