Соня. Катерина Бабкіна
Читать онлайн книгу.
мокрій шапці. Скільки я не стараюся – тільки так його і згадую. Іноді сідаю й думаю – от моя сім’я. І бачу – мама, схудла цього літа; брат – поступив, виріс, вдівся по-людськи нарешті; тато і лижі.
– А Луї мені теж присниться? – спитала Катя.
– Так, – сказала Етері, – коли помре.
Соня мала сказати, як вона не хоче, щоби Луї взагалі коли-небудь помирав, але прислухалася до себе – їй було все одно. Всередині в Соні ніби відбувався якийсь порожній, зачинений на реконструкцію басейн, звідки відкачали любов і біль, як голубу хлоровану воду. Їй чомусь здалося, що це набагато гірше, ніж власне переживати любов і біль. Залишилися тільки побутові спогади і плани на життя удвох, котре вже не могло статися – як рудиментарні тумби і трампліни, вимкнені душі та замкнені роздягальні. Від того, що їй нема як усе це більше застосувати, розривалося серце.
– Так не можна, – сказала Соня, – нестерпно просто. Я мушу його ще раз побачити.
– Значить, побачиш, – сказала Етері.
І тоді Соня побачила Луї.
Вона бігла за ним, а він ішов великими кроками, на плечах у нього ще ніби лишилося трошки диму і світла, темний ліс обгортав його обережно, а він на ходу розстібав штани. Спина в нього була велика і рівна, як завжди. Соня підійшла майже нечутно, зупинилася позаду нього і чекала, поки він справлявся на якийсь дуб чи граб. Що вона, врешті, мала йому сказати? Нічого, вирішила Соня, я тільки подивлюся і запам’ятаю. Тоді хай собі іде куди хоче. Луї застебнувся, обернувся й мало не наштовхнувся на Соню. Вона заплющила очі й потягла носом повітря.
– Ти що? – сказав він, і Соні майже одразу захотілося плакати. Чоловік був високий, гнучкий і весь якийсь твердий, мав зморшки навколо очей і розпатлане волосся, бороду, густі акуратні брови, великі руки (однією все ще тримався за зіпер на джинсах), тонкі губи. Спину, сорочку, вузькі стегна. Все це не допомагало. Все було як у Луї, але разом складалося, як у спустошеній Сониній уяві, зовсім в іншу людину.
– Можна я тебе намалюю? – від несподіванки сказала Соня. Акуратні брови насупилися, він дивився на неї якось дуже зверху.
– Ну, гаразд, – сказав він. – Тепер я більш терплячий і можу позувати. Зараз? Не темно? Ти за мною йшла, щоби мене намалювати?
– Так, – сказала Соня і тут же виправилася. – Ні. Вибачте, я ніколи не обманюю.
– Я теж, – сказав він. Соні це сподобалося.
– Ти п’яна? – спитав він.
– Ні, – сказала Соня, – я п’ю воду. Я за кермом.
– Добре, якщо за кермом, – сказав чоловік. – Поїхали.
– Поїхали, я тебе підвезу, – погодилася Соня, подумала і спитала: – А що, якби була п’яна?
– Тоді би не поїхали, – сказав чоловік.
І це була правда.
Поки Соня обережно вибиралася на дорогу, а колеса пробуксовували по вологій траві, чоловік заснув. Соня зупинилася і зафіксувала його ременем безпеки, голова в нього відкинулася назад і вбік. Соня понюхала його в шию, під вухом. Він не прокинувся, коли подзвонила Етері.
– Де ти?
–