Казки мого бомбосховища. Олексiй Чупа
Читать онлайн книгу.
давній Скандинавії, – гірко посміхнувся Сергій вдруге за сьогодні почутому рідкісному слову, кинув на лаву поруч із міліціянтом м’ятий полтинник і непевним кроком попрямував до зупинки.
Квартира № 13
Заколот
– Яким це чином?
– Сам подивися, – старший із чоловіків раптом відкрив шухляду й ефектним театральним рухом кинув на письмовий стіл пачку паперів.
– Що це? – Рашид потягнувся до них, зібрав докупи, постукав об стіл, вирівнюючи пачку. Він любив, аби в усьому був порядок.
Махмед запалив сигарету і, швидко зганявши до кухні по приготований кількома хвилинами раніше чай, повернувся на своє місце. Він пускав дим у стелю з таким щасливим та загадковим виглядом, що Рашид тільки й підіймав на нього очі, хмикав, хитав головою та знову витріщався в документи. Нарешті він не витримав і повернув папери товаришеві.
– Хорош знущатися з мене. Я зрозумів тільки, що це юридичний документ, і нічого більше. Ти ж знаєш, я слабенько розумію цю їхню українську. Що це?
– Це, брате, наш квиток у щасливе майбутнє.
– Не мороч мені голову!
– Дивись уважно.
Махмед знову поліз до шухляди і за якусь мить видобув звідти книжечку з планом міста. Покопирсався в сторінках, знайшов потрібний район і, розгладивши брошурку, поклав її на столі. Дві волохаті чорні голови схилилися над планом.
– Минулого тижня, Рашиде, відбулася в мене зустріч із Жоріком. Пам’ятаєш його?
– Це той, що базарами рулить? Звісно, пам’ятаю.
– Так, той самий, що кілька років тому викупив усі ринки в Макіївці. Монополіст, блядь.
– Ну, і що?
– А те, що восени він пройшов до обласної ради від правлячої партії, а навесні він щось там не поділив із нашими і його хотіли порізати, як свиню. А я його відмазав.
– Пам’ятаю.
– Коротше, минулого тижня я з ним зустрівся і сказав, що хочу на території його ринку побудувати великий магазин. Хочу в нього під це землю купити.
– Це на Пушці?
– Так-так, – погодився Махмед. – Ну, тут найближче до нас. Вигідне місце.
– А він що? Невже продав?
– Та він, Рашиде, впирався спочатку, типу якась там є проблема чисто юридична, що я, Махмед Султанов, не можу купити шматок української землі. Але я йому нагадав, скільки наших є в місті і що в дуже впливової їх частини на Жоріка зуб. І що, власне кажучи, він живе тільки тому, що я, Махмед Султанов, попросив його не чіпати. Ну, а він зараз наче як при владі і все таке.
– Ну так.
– Ну і порадив щось придумати, і якомога швидше.
Рашид покосився на пачку документів перед ними і посміхнувся:
– Але він нас боїться! Так швидко зробив?
– Нас усі бояться, – зловісно зиркнув очима на папери Махмед. – Усі без винятку. Але не про це мова.
– Угу.
– Цей гівнюк так налякався нашої розмови, що вже вчора вранці проштовхнув у місцевій раді їхній якийсь закон, який ту юридичну проблемку усуває. Тепер можна купити. І я купив.
– Ого, вже? Вітаю!
– Чекай-чекай, – жестом