На городі довіряємо природі. Чудовий результат без клопоту й витрат!. Борис Бублик
Читать онлайн книгу.
Величезний вклад у цю заміну внесли уфимський вчений Олег Володимирович Тарханов і Микола Іванович Курдюмов. Уже в першій своїй книзі «Умный город» («Советская Кубань», Краснодар, 2001) Микола Іванович писав: «Родючість – живильна активність ґрунту як продукт діяльності всіх живих організмів, що його населяють».
Схожу думку було висловлено і в моїй першій книжці «Про огород для бережливого и ленивого», що вийшла в тому ж видавництві слідом за книгою Курдюмова: «Ґрунт родючий лише стільки, скільки в ньому кипить життя мікроорганізмів». Ця думка менш точна, ніж курдюмівська, але не вторинна: мою книгу «для ленивого» було здано в редакцію саме того дня, коли вийшов у світ «Умный огород».
Під впливом робіт Фукуоки, Тарханова, Курдюмова, а також власного досвіду я прийшов до розуміння, що компостування поза грядками – хибне заняття. А досвід був дійсно «розгонистим». Я викопав і виклав яму розміром 8,4 × 1,2 × 1 м, набивав за літо всі 10 м3 (з такою ж гіркою) всім, що міг скосити й виловити в окрузі, вкладав у яму тонни гною, а потім дивувався, як мало потерті залишається в ній до весни. Обманювався я і очікуванням віддачі від компосту. У «Мире вместо защиты» Н. І. Курдюмов писав про нікчемність компосту так: «…тільки несумірні дози компосту, застосовувані городниками на надмалих площах, підвищують віддачу врожаю…»
Отже, роблений компост – це зло три в одному. Перш за все, він не дає спокою землеробові. Замість того, щоб залишити органіку на грядці, де їй належить розкладатися в присутності рослин, землероб носиться з нею туди-сюди. Туди – це в яму зі свіжою органікою, а сюди – з тією жалюгідною чвертю поживних речовин, що залишається в компості.
А де ж левова частка, вкрадена у городі? Частково поживні речовини з розкладеної біомаси вимиваються і опиняються в колодязях, ставках, річках, світовому океані. А газоподібні продукти розкладання (вуглекислий газ, метан, аміак, сірководень…) відлітають в атмосферу, ущільнюючи шар парникових газів. Не виключено, що розкидані по всьому світі протиприродні скопища органіки у вигляді відстійників для гною, куп перегною й компостних ям і куч у городах та садах – джерела безперервного поповнення шару парникових газів в атмосфері – несуть якусь частку провини за те, що влітку 2010-го року спека спалювала російські села, а українці копали картоплю «звареною».
А от якби органіка розкладалася на грядці (це і є, за Курдюмовим і Тархановим, суть процесу динамічної родючості), у присутності рослин, то практично вся накопичена біомасою енергія працювала б на город. Розкладаючись же в компостній ямі або купі, органіка заподіює істотної шкоди середовищу проживання. Щодо самого компосту – кінцевого продукту розкладання, то його біда не так у тому, що поживних речовин у ньому залишається як у комара сала, як у тому, що він втрачає енергію розкладання і стає фактично тліном, тінню добрива.
Хода компостування по світу була воістину тріумфальною. Ось як описував я свої американські враження в «Огороде для ленивого…»: «На фермах і в