Правда, у читачів могло скластися враження, що грядку формувати було важкувато. Але, будьмо справедливі, важкувато не для рук. Якщо і судилося з’явитися мозолям, то не на руках, а на мозолистому тілі головного мозку (перегородці між правою і лівою півкулями). Саме час навести слова древньоримського аграрія Колумелли: «Думка більшості, що сільське господарство є найлегшим заняттям і не вимагає ніякого розуму, далека від істини».

      Підсумуємо. У цьому розділі, «відвідавши агітпункт», читач міг побачити, що від природи можна отримати значно більшу віддачу, ніж зазвичай. Але не використовуючи додаткову працю та витрати інших ресурсів, а завдяки пильній увазі та дбайливому ставленню до неї, врахуванню її примх. Немов про природу співала Валентина Толкунова:

      Природа чутка на ласку й охоче ділиться скарбами з тими, хто дивиться «в глазки ей». На тисячу відсотків вірно, що природовідповідне господарювання зменшує найрізноманітніші витрати й мінімізує шкоду середовищу проживання. Але таким же правильним є те, що воно твориться, насамперед, розумом. І душею. Ось слушний «гарик» Ігоря Губермана:

      Грою розуму – у першу чергу.

      Розділ 3

      Дорога з вибоїнами

      Мій шлях від традиційного землеробства до природовідповідного не був усипаний трояндами. На ньому раз у раз зустрічалися вибоїни, і не тільки видимі баюри, а й приховані від очей підводні ями. Доводилося спотикатися, падати і набивати шишки. І, зрозуміло, під впливом цього досвіду змінювалися пріоритети.

      У книзі «Огород для ленивого…» було виділено такі ознаки ощадливого землеробства:

      – дбайливе ставлення до землі;

      – компост і компостування;

      – цілорічне укривання ґрунту;

      – спільні посадки рослин.

      Розглянемо ці ознаки з сьогоднішніх позицій.

      Дбайливе ставлення до землі

      Починаючи шлях у «прекрасное далёко», роблячи перші кроки на шляху відходу від догм традиційного землеробства, дбайливе ставленнядоземлі я назвав першою ознакою ощадливого землеробства. Нині я знаю в деталях, що це означає, а тоді це було щось внутрішнє, не промовлене. Я був безмежно радий, коли через багато років зустрів слова Колумелли, котрі образно й точно передають тодішнє моє відчуття: «Земля – це не застаріла жінка. Ні, це завжди юна, красива, завжди свіжа, молода, завжди здатна бути родючою, якщо тільки вміти плекати її молодість, зберегти, підтримуючи її ніжне, грайливе життя». Як кажуть, ліпше не скажеться, а гірше не хочеться.

      І все ж доводиться занурюватися в деталі (інакше «внутрішнє» всередині так і залишиться).

      Понад