Червоне і чорне. Стендаль (Мари-Анри Бейль)
Читать онлайн книгу.
в'язницю, лікарню і навіть притулок для бідних. Отже, пан Аппер, якому в Парижі дали рекомендаційного листа до священика, мав розважливість приїхати в це містечко рівно о шостій годині ранку і негайно ж з'явитись у дім кюре.
Читаючи листа від маркіза де Ла-Моля, пера Франції і найбагатшого землевласника цієї провінції, абат Шелан замислився.
– Я старий, і мене тут люблять, – стиха сказав він сам до себе, – вони не посміють! – І відразу ж, звернувшись до парижанина, сказав, підвівши очі, в яких, незважаючи на похилий вік, палав священний вогонь, що свідчив про те, як приємно зважитись на благородний, хоч і трохи ризикований вчинок: – Ходімо зі мною, пане, але, будь ласка, в присутності тюремника й особливо наглядачів притулку для бідних не висловлюйте своєї думки про те, що побачимо.
Пан Аппер зрозумів, що має справу з мужньою людиною; разом з поважним священиком він відвідав в'язницю, лікарню, притулок, багато розпитував і, незважаючи на дивні відповіді, не дозволив собі ні слова огуди.
Огляд тривав кілька годин. Священик запросив пана Аппера пообідати з ним, але молодий парижанин послався на те, що йому треба написати кілька листів: він не хотів ще більше компрометувати свого великодушного супутника. О третій годині вони закінчили огляд притулку для бідних і ще раз повернулися до в'язниці. При вході їх зустрів тюремник, клишоногий велетень шести футів на зріст; його бридке обличчя стало зовсім огидним від страху.
– Ах, пане, – сказав він священикові, тільки-но побачив його, – цей добродій, що з вами, часом не пан Аппер?
– Ну то й що? – мовив священик.
– А те, що я вчора дістав найсуворіший наказ, – пан префект прислав його з жандармом, який скакав цілу ніч, – ні в якому разі не пускати пана Аппера до в'язниці.
– Я вам заявляю, пане Нуару, – відповів священик, – що цей приїжджий є пан Аппер. Чи ви визнаєте за мною право заходити до в'язниці повсякчасно, вдень і вночі, в будь-чиєму супроводі?
– Так, пане кюре, – тихо сказав тюремник, схиливши голову, наче бульдог, якого змушують слухатись, показуючи палицю. – Проте, пане кюре, в мене є жінка й діти, і, якщо на мене буде подана скарга, мене звільнять, а годує мене тільки служба.
– Мені теж було б дуже неприємно втратити парафію, – відповів добрий священик схвильованим голосом.
– Хіба ж можна рівняти! – жваво підхопив тюремник. – У вас, пане кюре, – це всім відомо, – вісімсот ліврів ренти з вашої земельки…
Ось які події, перебільшені й перекручені на двадцять різних ладів, уже два дні розпалювали всі лихі пристрасті в містечку Вер'єр. Саме з цього приводу виникла зараз суперечка між паном де Реналем і його дружиною. Вранці він у супроводі пана Вально, директора притулку для бідних, ходив до кюре, щоб висловити йому своє крайнє незадоволення. У пана Шелана не було ніяких покровителів; отже, він відчув, якими наслідками загрожує йому ця розмова.
– Ну що ж, панове! Я буду, мабуть, третім вісімдесятирічним священиком, якого усунуть із посади в цьому краї. Я тут уже п'ятдесят шість років; я хрестив майже всіх жителів