Минуло 20 хвилин! Пишу я, значить, тебе, Щоденнику, і чую в нашому під’їзді, як сусідка тьотя Мар’ям із дядьком лається. Пішла, двері відчинила. Тьотя Мар’ям каже:

      – От, пішов він!

      Я:

      – Хто він?

      – А той, який від Хадиджі!

      Чолов’яга почув, назад повернув і як закричить:

      – Я вам голови відірву!

      А я цього чоловіка вперше бачу!

      – Що вам треба? – питаю.

      – Хадиджа – хороша, Хадиджа мене прислала…

      – Яка ще Хадиджа?!

      – Твоя мати знає яка!

      – Ви ненормальний! Не смійте нам стукати й погрожувати!

      – Я вам покажу, які тепер у Чечні порядки! – закричав дядько.

      – Мій вітчим Руслан із вами поговорить.

      Почувши про Руслана, невідомий чолов’яга миттю вибіг із нашого під’їзду, сів у свою машину і швидко поїхав.

      Точно. Це його нахабна дурепа з гір підіслала. Залякати хоче. Не вийде. Оце ж вона знала, що мама сьогодні на роботі, то й підіслала знову свого дружка.

      А бабуся Тося так і не відгукнулась, хоча я постукала по батареї – наш старий сигнал, коли є небезпека. Вона кинула мене саму з цим незнайомцем. Спасибі, тьотя Мар’ям проходила повз.

      На тьоті Мар’ям сьогодні гарна сукня! І новий прозорий шарфик, у тон до сукні.

      Поля

      Латифа й Сета хочуть узяти в нас кошенят. Їх нещодавно народила кішка Ксюха. Кошенята чорні з білим, красиві, як покійний Мишко.

      Дівчинка Арина сьогодні провела мене аж до будинку. Сама Арина живе за кілька зупинок в інший бік. Це вона просто, щоб на мене ніхто не напав.

      Бабуся Тося знову прибігла. Гроші свої за проданий будинок ховає, навіть не дістає. Чому не від’їжджає? Дивно все якось.

      Бабуся Тося каже, щоб я вечерю готувала.

      У мене досі вуха болять і горло, але вже менше. Через проблеми хвороби здаються неважливими.

      Бабуся Ніна і тьотя Варя, її дочка, торгують на базарі «Берьозка». Тим і живуть.

      Поля

      Шифруюся, тому що не можна писати як є. Сьогодні б. Т. у. на. По. Р. Ш. К. М.