Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994—2004 рр.. Полина Жеребцова
Читать онлайн книгу.
із влучного лука в серця,
Щоб тритонів співи бриніли,
Щоби щастя не знало кінця.
Афродита – дочка моря й сонця —
Всіх сліпила своєю красою.
Хто зустріне її випадково,
Той не матиме більше спокою.
Вигравало кольє зі смарагдів,
Сукня мінилась пурпурова.
З ворожінь чарівниці-Наяди
Вона слухала кожне слово.
Так і сяє від усмішок зала,
Блискотить від алмазних букетів.
І хто знає, що він там не зайвий,
Хай з’являється теж на бенкеті!
Вирушаймо удвох, коли хочеш,
Бо і я поспішаю туди.
Світить Місяць, господар ночі.
Зірко ясна, веди нас, веди!
13 років.
Поля
Тепер про бабусю Тосю докладніше. Тож я шифрувала, що вона в нас, але збирається тікати до Росії і їй допомагатимуть сусіди (ми і тьотя Мар’ям). Але сьогодні з’ясувалося, що бабуся Тося щось приховує, тому не їде і ховається. Щось відбувається ще, про що вона не каже.
Сьогодні вранці мама мила мені голову. Це відбувається так: спочатку я приношу з городів воду у відрах. Там вода в старих колодязях. Чергу потрібно вистояти!
Потім ми воду гріємо. Тягнемо відра у ванну кімнату, змішуємо гарячу воду з холодною, і мама поливає мені на голову, а я милом її мию. Шампуню немає давно.
Усе так і було сьогодні, доки мама не задумалася, набрала окропу (замість теплої води) і ошпарила мені голову! Я, звичайно, завила. Боляче! Мама не розібралася, чого це я вию, розлютилась і вдарила мене по голові бляшаним ковшем! Я ж залишилася винною!
Тепер голова в тому місці надулася. Величезна ґуля під волоссям, ближче до вуха! Добре, що вона мені череп не проломила. Невідомо, чим усе тепер скінчиться – голова болить страшенно, ґуля просто величезна! Цілий день прикладаю холодне до голови в надії, що набряк спаде. Прибираю, перу мовчки, щоб знову не отримати.
Бабусі Тосі поскаржилася – вона, як побачила ґулю, прошепотіла: «О Боже!», схопила свою торбу і втекла до себе на поверх. Не наважилася в нас залишитись.
P. S. З мамою я розмовляти не буду. Вона однаково тільки лається. Кричить, що я хворіла (вуха й горло) і на мене вона витратила гроші. Хоч мені безкоштовні ліки дали в лікарні, а до цього мама відібрала, що я знайшла на ринку, і так і не купила мені годинник – навіть найдешевший. Безсовісна!
Ой, як боляче. У-у-у-у-у-у!
Поля
Учора був мамин день народження. Я вперше їй нічого не подарувала. Зазвичай завжди готую подарунок, роблю його сама. На 8 березня цього року, крім солодощів, ще й листівку сама малювала.
У школі з дівчатами ми розмовляли про «Титанік». Про те, як через багато років після його загибелі плив інший корабель і почув сигнал про допомогу. Він кинувся до найближчого крейсера, але виявилося, що з тим усе гаразд. Тоді вирішили з’ясувати, звідки йде сигнал. Хтось же кличе на допомогу? І виявилося, що той сигнал іде з давно потонулого «Титаніка». Іде сигнал, незважаючи на те що корабель глибоко під водою.
Учора ми лягли спати, і раптом хтось став нам двері бити. Вітчима знову немає. Мама і я. Я пішла, подивилась у вічко: незнайомі чоловіки. Я постукала ополоником у стіну до тьоті Мар’ям