Світло між двох океанів. М. Л. Стедман
Читать онлайн книгу.
– відгукнувся на її виклик Том.
– Уперед! – заявила дівчина, і вони почали кидати шматки хліба високо в повітря або під вигадливим кутом, прихиляючись, коли чайки з пронизливим криком йшли піке і люто били одна одну крилами.
Нарешті хліб закінчився і Том, сміючись, запитав:
– Хто виграв?
– Ой! Я забула підрахувати. – Дівчина знизала плечима. – Назвемо це нічиєю.
– Справедливо, – сказав він, нап’явши капелюх та взявши речовий мішок. – Мені час іти. Дякую! Було весело.
Вона посміхнулася.
– Це просто безглузда гра.
– Тоді, – сказав він, – спасибі, що нагадала, наскільки веселими є безглузді ігри. – Том закинув мішок на своє широке плече й повернувся в бік міста. – Гарного дня, панянко! – додав він.
Том подзвонив у двері пансіону на головній вулиці. То були володіння пані Mювет, жінки шістдесяти з лишкою років, настирливої, як оса. Пані Мювет саме вийшла на поріг.
– У листі ви писали, що холостяк і зі східних штатів. Тому я була б удячна, якби ви пам’ятали, що тепер перебуваєте в Партаґезі. Це християнський заклад, через те ніякого алкоголю чи тютюну в приміщенні.
Том збирався подякувати їй за ключ, але вона продовжувала, міцно тримаючи ключ у руках:
– І жодних ваших чужоземних звичок тут! Я знаю, що до чого. Після вашого від’їзду я мінятиму постіль. Сподіваюся, мені не доведеться запирати простирадло, якщо ви знаєте, що я маю на увазі. Двері зачиняються о десятій вечора, сніданок о шостій ранку, і якщо вас не буде, то залишитеся голодним. Чай подають о пів на п’яту, з такою ж умовою. Пообідати можете деінде.
– Вельми зобов’язаний вам, пані Mювет, – сказав Том, намагаючись не сміятися, щоб ненароком не порушити ще якесь правило.
– Гаряча вода коштуватиме вам додатковий шилінг на тиждень. Самі вирішуйте, чи це вам украй потрібно. На мою думку, холодна вода не зашкодить такому молодому джентльменові.
Вона сунула йому ключ від кімнати. Коли, кульгаючи, пані пішла коридором, Тому стало цікаво, чи існує пан Мювет, завдяки якому вона так полюбила чоловічий рід.
У маленькій кімнаті в задній частині будинку Том розпакував свій речовий мішок, акуратно поставив мило та речі для гоління на єдиній поличці, поклав у шухляду кальсони і шкарпетки, а три сорочки і дві пари штанів разом зі своїм парадним костюмом та краваткою повісив у вузьку шафу. Він кинув у кишеню книжку і вирушив досліджувати місто.
Останнім обов’язком Тома Шерборна в Партаґезі був обід з капітаном порту та його дружиною. Капітан Персі Ґезлак відповідав за всі приїзди і від’їзди в порту, тому для будь-якого нового доглядача маяка на Янусі стало традицією повечеряти з ним, перш ніж відправитися на острів.
Пополудні Том, умившись, знову поголився, прилизав волосся бріоліном, застібнув комірець та змінив костюм. Попередні сонячні дні змінилися хмарами, і з Антарктиди подув пронизливий вітер, тому про всяк випадок він надів пальто.
Досі живучи за сиднейським годинником, чоловік мав вдосталь часу, щоб