Вагон №13. Вікторія Андрусів
Читать онлайн книгу.
ви хочете цим сказати? – Піймавши на собі спопеляючий погляд боса, запитуючий перелякано принишк.
– Я хочу сказати наступне. – Дебати нарешті набули форми цільового дискурсу. – За-перше. Невпинний контроль за всім, що відбувається на майдані. І не тільки контроль, але й прискіпливий аналіз. За-друге. Якщо натовп протягом кількох днів не розсмокчеться, навести довідки про місцезнаходження студентів кожного навчального закладу, починаючи від старших класів шкіл і закінчуючи коледжами, училищами та ВИШами. Перевірити кожного поіменно й особисто, і за результатами запиту відсутніх відраховувати з навчання у робочому порядку. У першу чергу бюджетників. Нічого плювати у корито, з якого хлебчеш. – Обвівши поглядом присутніх й упіймавши розгубленість додав. – Про санкцію, що забезпечить правомірність перерахованих дій, клопотатиму особисто. А далі час покаже. Залежно від подальшого розвитку подій діятимемо згідно розпорядженням і приписам. Все зрозуміло?
– Та начебто все…
– В такому випадку засідання закінчено…
Михайло витягнув з кишені паперову серветку й витер чоло. Зіночка зітхнула й захлопнула нет-бук, так і не надрукувавши жодного слова з усього, що наразі говорилося.
Один за одним партійці виходили із зали: хтось мовчки обмірковуючи щойно почуте, а хтось, хоробріший за відсутністю досвіду, пошепки коментуючи.
– Навіщо отак відразу наживати собі стільки ворогів у рідному місті?… Може, все розсмокчеться саме по собі… Як бач, Федорович собі на нові лички заробляє… Що й казати, далеко піде… Все одно, допоки не отримаємо санкцій згори, ніхто нічого подібного не робитимемо… Але те, що настали не найкращі часи – незаперечний факт… Це вже точно…
Михайло не дослухався до приватних перемов у вестибюлі – його покликали до телефону.
– Хто? – Освідчився у ховрашка Зіночки.
– Дружина. – Довірливо відрапортувала й передала йому слухавку службової лінії. Завбачливо вимкнений перед початком зборів мобільник відмовчувався. Пригадавши ранкову сімейну сцену, роздратовано приклав слухавку до вуха.
– Ти знову хочеш нагадати мені про краватку?
– Ні… Я хотіла запитати… – Збита з пантелику Тоня не наважилася запитати те, що муляло її цікавість впродовж усього ранку. – … Власне… Я хотіла відзвітуватися, що вантажівка із зеленгоспа прибула вчасно, й ландшафтний дизайнер також. То кіпариси висаджувати попід вікнами твого кабінету, чи трохи далі, у глибині саду?
– Які до біса кипариси? – Так і не перемкнувши напрямок думок з робочого на побутовий, Михайло коротко відповів. – Саджай, де хочеш. Дурепа.
5. ЗЛИДНІ
… Ніна ретельно витерла черевики у простелену на порозі ряднину й увійшла до халабуди, що слугувала їм із Любчиком помешканням. Температура повітря усередині не надто відрізнялася від вуличної, і, щільно причинивши за собою двері, Ніна зіщулилася.
– Бр-р-р… Ну і студінь… Треба