Дівчина у павутинні. Давід Лаґеркранц
Читать онлайн книгу.
їм коли-будь доводилося чути.
– Готуєш якусь сенсацію? – спитав Арне.
– Та от розмірковую, чи не витягти на світ Божий темні справи паба «Бішопс армс».
– Думаєш, Швеція вже готова до такої історії?
– Певно, ще ні.
Насправді Блумквістові подобалося це товариство. І не тому, що його розмова з ними обмежувалася такими от пустопорожніми фразами й жартиками. Просто ці чоловіки були частиною його буденщини, і через них він почувався в цьому районі, як удома. Тож Мікаел анітрохи не образився, коли один з них випалив:
– Чув, твоїй кар’єрі кінець.
Ці слова не засмутили його, а, навпаки, звели це все цькування до того низького, майже комічного рівня, на якому воно й мало б бути.
– Кінець мені настане – ця істина трагічна… Налий нам, сестро-пляшко, краса, на жаль, не вічна, – відповів Мікаел, цитуючи Фредінґа й озираючись у пошуках того нахаби, що насмілився витягти стомленого журналіста в паб.
Але нікого, крім Арне з компанією, він там не побачив, тож подався просто до Аміра, що стояв за шинквасом.
Добросердий товстун Амір – батько чотирьох дітей – відкрив паб кілька років тому. Вони з Блумквістом стали хорошими приятелями. Годі було назвати Мікаела завсідником цього закладу, та вони допомагали один одному в інших справах. Кілька разів, коли Блумквіст, чекаючи в гості особу протилежної статі, не встигав сходити до винової крамниці, Амір постачав йому пляшки червоного вина, а той своєю чергою допоміг Аміровому товаришеві, що не мав документів, скласти клопотання до влади.
– Чим завдячую такій честі? – спитав Амір.
– Я тут маю з деким зустрітися.
– Щось цікаве?
– Не думаю. Як справи в Сари?
Аміровій дружині Сарі нещодавно прооперували стегно.
– Ойкає і п’є ліки проти болю.
– Звучить невесело. Переказуй їй вітання.
– Перекажу, – пообіцяв Амір, і вони ще якийсь час потеревенили.
Однак Лінус Брандел не з’являвся, і Мікаел подумав, що його просто розіграли. З другого боку, бувають жарти й гірші, ніж виманити людину в найближчий паб. Тож, іще хвилин із п’ятнадцять погомонівши про фінанси та здоров’я, він розвернувся й попрямував до виходу. Отоді Брандел і прийшов.
Річ була не в тому, що Авґуст доповнив правильними відповідями числові послідовності. Людей, подібних до Балдера, вразити таким досить важко. Ні, його увагу привернуло те, що лежало біля чисел і на перший погляд видавалося фотографією чи картиною. Та насправді то був малюнок – точне зображення світлофора на Горнсґатані, що повз нього вони проходили кілька днів тому. Він був вишукано відтворений до найменших дрібниць, з якоюсь математичною точністю.
Він майже світився. Ніхто не вчив Авґуста тривимірної графіки, ніхто не показував, як художники працюють зі світлом і тінями, але син досконало володів цією технікою. Червоне око світлофора миготіло їм назустріч, а довкола згущувалася осіння темрява. Посеред вулиці стояв чоловік, що