Дівчина у павутинні. Давід Лаґеркранц
Читать онлайн книгу.
тобі невідомо, що цю гру вирізняє з-поміж інших чи робить такою специфічною особлива функція штучного інтелекту. Завдяки їй кожен може обговорювати з комбатантами військову стратегію, не знаючи напевно, принаймні спочатку, чи розмовляє з реальною людиною, чи з дигітальним персонажем.
– Ого! Невже? – промовив Мікаел, хоч тієї миті нюанси якоїсь клятої гри цікавили його найменше.
– Це маленька революція в галузі, і я, між іншим, брав участь у її створенні, – сказав Брандел.
– Вітаю. У такому разі, ти, мабуть, добряче на цьому нажився.
– Оце і є суть справи.
– Не зрозумів.
– У нас викрали технологію, і тепер «Труґеймс» заробляє мільярди, а ми не одержуємо ні ере.
Цю пісню Блумквістові доводилося чути не раз. Якось він навіть розмовляв з однією літньою пані, що стверджувала, буцім книжки про Гаррі Поттера насправді написала саме вона, а Роулінг телепатично все в неї викрала.
– Ну, і як же це сталося? – спитав він.
– Нас гакнули.
– А звідки ви це знаєте?
– Це встановили експерти Радіотехнічного центру Міноборони. Я можу дати тобі одне ім’я, якщо хочеш, і ще…
Лінус замовк.
– Так?
– Нічого. У справу втрутилося навіть СЕПО[5], можеш поговорити з Ґабрієллою Ґране. Вона там працює аналітиком. Я думаю, що вона все підтвердить. Вона навіть згадувала цей інцидент у звіті за минулий рік. У мене тут є номер справи…
– Інакше кажучи, це вже не новина, – перебив його Блумквіст.
– Ні, не зовсім. «Нові технології» і «Комп’ютерна Швеція» про це, звісно, писали. Та Франс не бажав усього розповідати, а кілька разів навіть заперечував, що така історія трапилася взагалі, тож ходу справі не дали.
– Отже, це давня новина.
– Ну, так.
– То навіщо ж мені тебе слухати, Лінусе?
– Бо Франс, повернувшись додому з Сан-Франциско, здається, зрозумів, що сталося. Гадаю, він тепер живе, як на порохівні. Він просто схибнувся на безпеці. Використовує тільки суперзашифровані телефони та мейли, а недавно встановив собі нову сигналізацію з камерами, сенсорами й іншими прибамбасами. Гадаю, ти маєш з ним поговорити – ось чому я зв’язався з тобою. Такий чувак, як ти, можливо, змусить його відкритися. Мене він не слухає.
– То ти витяг мене сюди, бо якийсь там Франс, можливо, сидить на порохівні?
– Не якийсь там Франс, Блумквісте, а сам Франс Балдер, хіба я не сказав? Я був одним з його асистентів.
Блумквіст напружив пам’ять, але прізвище Балдер у нього асоціювалося лише з Ганною, актрисою, і про неї він знав тепер мало.
– Хто це? – спитав Мікаел.
На Блумквіста поглянули з таким презирством, що він аж отетерів.
– Ти що, живеш на Марсі? Франс Балдер – легенда, світило, його всі знають.
– Справді?
– Господи, авжеж! – вів далі Лінус. – Поґуґли – і сам побачиш. Він став професором комп’ютерних наук у якісь двадцять сім років і вже два десятиліття є провідним світовим авторитетом у галузі дослідження штучного
СЕПО – Служба державної безпеки Швеції.