Дівчина у павутинні. Давід Лаґеркранц
Читать онлайн книгу.
складніші тексти, ніж тоді, коли працювала в Міністерстві закордонних справ чи підробляла влітку як автор передовиць у газеті «Свенска даґбладет». Крім того, вона все одно майже ні про що не мала права розповідати. Тоді вже краще мовчати й просто змиритися з тим, що роботу в Службі безпеки Швеції сприймають за цілковите фіаско і її друзі з вищого світу, і навіть приятелі-інтелектуали.
СЕПО уявлялося їм збіговиськом незграбних ідіотів з правим ухилом, що з расистських міркувань ганяються за курдами й арабами, без докорів сумління скоюють тяжкі злочини і порушують громадянські права, щоб захистити колишніх радянських шпигунів найвищого рангу. І Ґабрієлла, правду кажучи, частенько погоджувалася з такими висновками. Організації бракувало фаховості й об’єктивності, а справа Залаченка й досі лишалася великою ганебною плямою на її репутації. Та це було не все. Не бракувало тут і цікавої, важливої роботи, надто тепер, після всіх кадрових чисток, і часом їй здавалося, що саме в СЕПО, а не в редакціях газет чи університетських аудиторіях найкраще розуміють глибокі соціальні світові зміни. Щоправда, вона часто запитувала себе: «Як я сюди потрапила й чому досі не йду звідси?»
Либонь, її підкупили лестощі. З нею зв’язалася сама Гелена Крафт, новопризначена керівниця СЕПО, і сказала, що після всіх провалів і негативних відгуків у пресі треба нарешті почати добирати персонал по-новому. Мовляв, слід брати приклад з британців і залучати справжні таланти з університетів, тож, правду кажучи, Ґабрієлло, кращої, ніж ти, годі знайти. Інші слова були зайві.
Ґабрієллу взяли на роботу аналітиком до відділу контррозвідки, а згодом перевели до відділу промислової безпеки, хоч вона й не дуже підходила для нової посади, зважаючи на молодий вік, належність до жіночої статі й непересічну красу. Її називали «татусевою донькою» і «гламурною шмаркачкою», проте вона була чудова працівниця, здатна мислити швидко й нестандартно. Крім того, вона знала російську. Її Ґабрієлла вивчила в Стокгольмській школі економіки, де, звичайно ж, була зразковою студенткою, хоч майбутня спеціальність її не надто захоплювала. Вона мріяла про щось більше, ніж життя в бізнесі, тому, закінчивши виш, подала заяву на роботу до Міністерства закордонних справ, куди її, певна річ, узяли. Однак тамтешня праця її теж не дуже надихала: дипломати видавалися їй надто нудними й манірними. Аж от із нею зв’язується Гелена Крафт – і вже п’ять років, як вона працює в СЕПО. Її талант поступово оцінили, хоча часом їй доводилося нелегко.
От і сьогодні видався жахливий день, і не тільки через трикляту погоду. У її кабінет прийшов керівник відділу Раґнар Улофссон, який був вочевидь не в гуморі і з незадоволеним виразом обличчя зауважив їй, що на завданні, хай йому грець, не можна фліртувати.
– Фліртувати?
– Сюди доставили квіти.
– Хіба я тому виною?
– Так, гадаю, відповідальність лежить на тобі. Виконуючи завдання, ми повинні весь час поводитися пристойно й стримано. Ми репрезентуємо один з найважливіших органів влади.
– Як це чудово, любий