Дівчина у павутинні. Давід Лаґеркранц
Читать онлайн книгу.
захоплювала Франса дедалі дужче, і він читав з усе більшою зацікавленістю, аж поки здригнувся й навіть голосно вилаявся, глянувши з певною тривогою на сина. Та здригнутися Франса змусили не описи наукових досліджень, а розповідь про перший Надин рік у школі.
Надю зарахували до класу для дітей-аутистів, де навчання було сфокусоване на тому, щоб вона заговорила. І дівчинка мала прогрес: слова з’являлися одне за одним. Але ціна виявилася високою. Коли Надя почала говорити, її талант малювати олівцями зник і, за словами авторки книжки Лорни Селф, одна мова, либонь, замінилася другою. З геніального художника Надя обернулася на звичайну дівчинку-аутистку з серйозними вадами розвитку. Вона, звісно, годна була трохи розмовляти, проте цілком утратила дар, що вражав увесь світ. А чи варте це того, щоб просто зліпити докупи кілька слів?
«Ні!» – хотів закричати Балдер, – можливо, тому, що сам за всяку ціну завжди хотів стати генієм у своїй галузі. Краще вже бути тим, хто не може підтримати жодної розумної бесіди, аніж посередністю. Хоч ким, аби не сіряком! Отакий він мав життєвий принцип, одначе… був не такий дурний, щоб не розуміти: його власні елітарні приписи можуть тут і не діяти. Можливо, кілька приголомшливих малюнків – ніщо проти здатності самому попросити склянку молока чи перекинутися кількома словами з друзями й батьком. Звідки йому те знати?
І все ж він відмовлявся робити такий вибір. Він не хотів миритися з тим, що доведеться позбутись найдивовижнішого в Авґустовому житті. Ні… про таке й думати годі. Не можна вимагати від батьків, щоб вони обирали між генієм і не генієм. Нікому-бо не дано заздалегідь знати, як буде для дитини найкраще.
Що більше він про це розмірковував, то безглуздішим це йому видавалось. І Франсові спало на думку, що він у це просто не вірить чи, скоріше, не хоче вірити. Зрештою, Надя – лише прецедент, а прецеденти не можуть слугувати за наукове обґрунтування.
Балдер прагнув дізнатися більше. Зненацька задзвонив його мобільник. Останні кілька годин йому телефонували не раз. Один дзвінок був з невідомого номера, другий – від Лінуса. Зі своїм колишнім асистентом він не знав, як і розмовляти, особливо тепер. Ба більше, Франс не був упевнений, що тому взагалі можна довіряти.
Але він таки відповів на дзвінок – либонь, просто з нервозності. То була Ґабрієлла Ґране – привабливий аналітик із СЕПО, і Балдер навіть злегка усміхнувся. Після Фарах Шаріф Ґабрієлла посідала друге місце. Вона мала сяйні красиві очі й гострий розум. А він був небайдужий до розумних жінок.
– Ґабрієлло, – сказав Балдер, – я залюбки поговорив би з вами, проте часу обмаль. Маю важливу справу.
– На це час ви точно знайдете, – незвично суворо відповіла вона. – Ви в небезпеці.
– Ох, дурниці, Ґабрієлло! Я вам уже казав, що вони, може, спробують затягати мене по судах і обібрати до нитки – та й по всьому.
– Франсе, вибачте, але в нас з’явилися нові відомості, до того ж з дуже надійного джерела… Бачиться, загроза справді є.
– Що