Талановитий містер Ріплі. Патриція Гайсміт
Читать онлайн книгу.
тут є обов’язки… Але поки що він пропускає повз вуха все, що я та його мати говоримо йому.
Том вельми здивувався.
– Що саме Шрiвери розповідали про мене?
– Вони казали – гадаю, вони трохи перебільшили, – що ви з Річардом були близькими друзями. Тому вони й були впевнені, що ви з ним листуєтесь. Бачте, я майже не знаю друзів Річарда… – Він глянув на склянку Тома, ніби хотів бодай запропонувати йому щось випити, але Томова склянка була майже повна.
Том пригадав, як колись разом із Дікі Ґрінліфом був на коктейльній вечірці в Шріверів. Напевне Ґрінліфи більше товаришували з ними, ніж він сам, і з цього усе й почалося, адже Том бачився зі Шріверами лише кілька разів. А під час їхньої останньої зустрічі, подумав Том, він допоміг Чарлі Шріверу впорядкувати його податкову декларацію. Чарлі був режисером на телебаченні й геть заплутався у своїх додаткових заробітках. Чарлі вважав Тома генієм, адже він зумів так підтасувати всі цифри, що сума вийшла меншою, ніж у самого Чарлі, і до того ж усе виглядало цілком законно. Можливо, саме тому Чарлі так гарно відгукувався про Тома й порекомендував його містеру Ґрінліфу. Під враженням того вечора Чарлі міг сказати містеру Ґрінліфу, що Том був розумним та поміркованим, сумлінним та чесним і завжди готовим прийти на допомогу. Однак він трохи помилявся.
– Підозрюю, що ви не знаєте інших близьких друзів Річарда, які б могли якось вплинути на нього? – жалібно запитав містер Ґрінліф.
Том подумав про Бадді Ланкенау, але не хотів уплутувати його в таку справу.
– Боюсь, що ні, – відказав Том, хитаючи головою. – А чому Річард не хоче повертатися додому?
– Він каже, що йому краще жити там. Але його мати серйозно занедужала… Утім, це сімейні проблеми, тож вибачте, що так набридаю. – Він ніяково провів рукою по своєму рідкому, але охайно причесаному сивому волоссю. – Він каже, що захопився малюванням. У цьому немає нічого поганого, однак у нього немає таланту до малювання. Зате він має талант до проектування кораблів, от тільки б він хотів цим займатися. – Він підвів голову, коли до нього звернувся офіціант. – Віскі «Дюарс» і содову, будь ласка. Ви будете щось замовляти?
– Ні, дякую, – сказав Том.
Містер Ґрінліф винувато глянув на нього.
– Ви перший із друзів Річарда, хто погодився мене вислухати. Усі інші думають, що я намагаюся втручатися в його життя.
Том міг зрозуміти їхню позицію.
– Мені б хотілося допомогти, – ввічливо відповів Том.
Тепер він пригадав, що гроші Дікі приносила суднобудівна компанія. Невеличкі вітрильники. Без сумніву, батько хотів, щоб він повернувся додому й узяв на себе сімейний бізнес. Том знічев’я посміхнувся містеру Ґрінліфу й спорожнив свою склянку. Він засовався на стільці, уже готовий попрощатися, але розчарування його співрозмовника можна було відчути на дотик.
– А де він живе в Європі? – запитав Том, хоча самому було начхати, де він там живе.
– У містечку Монджибелло, на південь від Неаполя. Він каже, що там навіть немає бібліотеки. Здебільшого