Талановитий містер Ріплі. Патриція Гайсміт
Читать онлайн книгу.
з радістю напишу Дікі, якщо ви дасте мені його адресу, – похапцем сказав він. – Думаю, він мене пригадає. Якось вихідними ми зустрілися на вечірці на Лонг-Айленді. Ми з Дікі пішли назбирати мідій, а потім усі їли їх на сніданок, – Том посміхнувся. – Декого потім нудило, тож вечірка не зовсім удалася. Я пригадую, що Дікі розказував про свої плани поїхати в Європу. Мабуть, ото він і поїхав…
– О, я пам’ятаю! – перебив його містер Ґрінліф. – То були останні вихідні Дікі вдома. Він розказував мені про ті мідії. – І він голосно засміявся.
– А ще я кілька разів бував у вас удома, – продовжив Том, уживаючись у роль. – Дікі показував мені моделі кораблів, що стояли на столі в його кімнаті.
– Ет, та це лише дитячі спроби! – Містер Ґрінліф аж сяяв від щастя. – А він показував вам свої макети? А малюнки?
Не показував, але Том весело відказав:
– Аякже! Звісно, показував. Чорнильні малюнки, написані пером. Деякі з них були просто вражаючі. – Том ніколи їх не бачив, але зараз уявив ці точні креслення, де чітко промальовано кожнісіньку лінію, кожнісінький болт і гвинтик. Уявив усміхнене обличчя Дікі, який тримає їх перед ним, щоб Том міг добре все роздивитися. Він міг ще довго описувати всі деталі, аби потішити містера Ґрінліфа, однак вирішив опанувати себе.
– Так, у Річарда талант промальовувати всі, навіть найдрібніші лінії, – задоволено підтвердив містер Ґрінліф.
– Це точно, – погодився Том. Ця розмова все ще здавалася йому набридливою, однак тепер щось змінилося. Він і раніше помічав за собою таке відчуття. Іноді це траплялося на вечірках, але здебільшого на різноманітних офіційних вечерях з людьми, з якими він узагалі не хотів спілкуватися, однак прийом ніяк не хотів закінчуватись. У таких випадках, якщо вже була така потреба, він міг годину-дві бути неймовірно люб’язним, а тоді щось усередині нього вибухало й він щодуху мчав до дверей. – Перепрошую, однак зараз у мене є деякі справи, інакше я б залюбки поїхав туди й спробував особисто вмовити Річарда повернутися. Можливо, мені б вдалося на нього вплинути, – сказав він лише тому, що саме це хотів почути містер Ґрінліф.
– Якщо ви справді вважаєте, що… тобто, якщо ви збираєтеся до Європи…
– На жаль, ні.
– Річард завжди піддавався впливу своїх друзів. Якщо б ви або хтось такий, як ви, зміг узяти відпустку, то я б з радістю відправив його до Європи поговорити з Річардом. Гадаю, від цього було б більше користі, ніж якби поїхав я сам. Утім, наскільки я розумію, ви, мабуть, не зможете узяти відпустку зі своєї теперішньої роботи?
Зненацька серце Тома підстрибнуло. Він удав, що замислився. Це була нічогенька можливість. Щось усередині нього відчуло її ще до того, як він устиг усе обдумати, і щосили вчепилося в неї.
Насправді в нього не було роботи. Може, незабаром йому й так доведеться покинути місто. Він і сам хотів поїхати з Нью-Йорка.
– Можливо, зможу, – обережно сказав Том із тим же задумливим виразом, наче перебирав у думках сотні маленьких мотузочків, які його стримували.
– Якщо