Виховання без травмування, або Навіщо дітям дорослі?. Вікторія Горбунова
Читать онлайн книгу.
І це не має бути все і відразу, спочатку хоча б шкарпетки. Тоді дитина, переконавшись, що на її самодетермінацію ніхто не зазіхає, та відвоювавши право ходити догори дригом, заспокоюється до наступних заборон. Мудрість батьківської поведінки в тому, що, по-перше, є дозвіл на самостійність, а по-друге, дозвіл на самостійне виправлення наслідків самостійності, який породжує компетентність. Одна справа вибороти право робити щось самому, інша – дістати навичок робити це якісно та виправляти помилки.
Другий сценарій, найпоширеніший, – це коли дорослі час від часу зазіхають на дитячу самостійність, боротьба триває постійно і з перемінним успіхом і часто виходить далеко за межі дитинства, коли батьки продовжують контролювати дорослих дітей. Тут, власне, є досвід вибореної самостійності, але вона доволі хитка. Адже, ледь перечепишся, відразу наштрикуєшся на «Я ж казала!» і «Треба було слухатися!» та почуваєшся незграбним, не дуже розумним і зовсім некомпетентним. Тож часто діти, які ростуть в таких умовах, приймають для себе рішення не напружуватися, аби не почуватися винними після невдач, вони втрачають віру в свої сили, перестають пробувати нове й звужують простір самодетермінації лише до добре знаних, передбачуваних та схвалюваних речей. Це ніби й добре, бо стабільно, але це гальмує творчість, звужує життєві межі та сильно розхитує віру в те, що після падіння можна піднятися та рухатися далі.
Найгірший сценарій, коли повітря самостійності перекривається зовсім. І гіперопіка та гіперконтроль як прагнення все і завжди вирішувати за дитину їй на благо ніколи благом не обертаються. Батьки Ромчика, героя цієї теми, на жаль, ризикують піти саме цим шляхом. Мама – наполегливо й непереборно прагнучи кращого, кориснішого, розвивального; тато – підігруючи жартами та здійснюючи виховний тиск на дитячі пручання. Ромчик бореться, і це добре. Мій висновок про те, що з дитиною все гаразд, з одного боку, заспокоїв, а з іншого – здивував батьків. Мама таки пішла на компроміс, і в хлопця до пастелі додалися маркери (хоча й водяні), йому купили розмальовки (хоча і антистрес), дозволили ходити на футбол (лише раз на тиждень) та самому читати комікси (кілька сторінок перед справжніми книжками). Однак Ромчик так і не виборов право лягати пізніше та щоденно ходити в кросівках, але я вірю в нього.
Загалом стимулювати самостійність можна в різний спосіб. Зокрема, важливо не забороняти спроб робити будь що, що не несе шкоди дитині та оточенню. Наприклад, чому не можна лягати о десятій, замість дев’ятої, якщо цю годину дитина все одно не спить, а розмірковує над несправедливістю раннього вкладання? Чому не можна говорити видуманою мовою, ходити задом наперед, вдягатись по-своєму, нехай і безглуздо, лишитись на ніч у друга, заплести афрокосички? Тому що нам, дорослим, це не подобається, здається недоречним, дивним, неправильним? Не думаю, що це достатня причина, щоб заблокувати прагнення до самодетермінації, відбити бажання бути причиною свого життя, управляти ним та, зрештою, вірити в