Виховання без травмування, або Навіщо дітям дорослі?. Вікторія Горбунова
Читать онлайн книгу.
іграшками гратися, коли гуляти. Адже всі і все роблять за нього. Навіть мультик і той обирають, щоб був цікавим та корисним. А ще тато щиро дивується, що Ромчик пручається цьому. «Насолоджуйся, дурнику! – каже він малому. – Скоро будеш, як я, лише мріяти, щоб хтось щось зробив за тебе. А ні, усе сам!» Ромі сім, і він не розуміє, чому не може сам обирати мультики і чому йому так заздрить тато. Хлопчик хоче малювати не пастеллю (яка більше придатна для дитячої руки), а маркерами, до того ж не малювати (бо це розвиває художній смак), а розмальовувати та просто креслити. Він хоче на футбол з другом зі школи, а не на танці (які є корисними для хребта та постави), хоче читати комікси, а не слухати, як мама читає книжки (у яких є добрий прикладдля наслідування). Хоче лягати спати, коли забажає, а не о дев’ятій (бо так забезпечується 10-годинний сон), хоче ходити до школи в кросівках, а не в ортопедичних туфлях (які запобігають плоскостопості).
Батьки довго терпіли Ромчикове «не хочу» і «не буду», мама намагалася все пояснювати й переконувати, але тато не витримав такої впертості та закрив сина в кімнаті на кілька годин, щоб знав, чого хотіти. Після цього Рома втік. Сам тролейбусом доїхав до бабусиної сестри на інший кінець міста, набрехав, що його побили, і попросив не казати, що він тут. Тітка, звісно ж, не витримала і зателефонувала. Ромчика в той же вечір забрали додому. Мама плакала, а тато знову почав виказувати своє нерозуміння синової поведінки і розповідати про свої мрії помінятися з ним місцями. Як покарати за цей вчинок Рому, батьки так і не придумали, тож вирішили показати психологу.
Весь текст у дужках у цій історії – це пояснення мами, чому саме вона змушує сина до його «не хочу» та чому він власне має хотіти. Ми знову прийшли до традиційного «батьки знають, як краще» та «хотіти шкідливо». Однак річ у тім, що самостійність, а тим більше самодетермінація як здатність самому спричинювати своє життя, починається з хотіння та з дозволу мати те, що хочеш, або хоча б з дозволу хотіти. Отже, як допомогти дитині стати самостійною та навіщо це потрібно вже в період, коли діти ще малюки та можуть наробити помилок цією самою самостійністю? Про кризу трьох років як кризу самостійності пишуть та говорять багато. Найперше її пов’язують з розвитком свідомості, усвідомленням власного «Я» та власних бажань. Потім згадують про кризу шести як адаптацію до шкільних вимог, потім про підліткову кризу як конфлікт між дитинством і дорослістю. Чому ж власне кризи? Чому не можна усвідомити власне «Я», пристосуватися до нових вимог чи перейти у дорослість спокійно та без проблем?
Кризу як таку створюємо для дітлахів саме ми, дорослі, своїм наполегливим прагненням зробити як краще, швидше та правильніше для дитини, з цією самою дитиною особливо не рахуючись. Спостерігаючи за власним сином, за своїми маленькими клієнтами та розпитуючи їхніх мам, я зауважила дві цікаві речі: по-перше, стрибкам у розвитку самостійності завжди передують своєрідні кризи – вередульство, неслухняність, протести, відмови слухатись та ігнорування прохань; по-друге,