Виховання без травмування, або Навіщо дітям дорослі?. Вікторія Горбунова
Читать онлайн книгу.
сприймають саме таку формулу і будь-що, чого вони не знають або не вміють, сприймають як можливості для подальшого розвитку, проб та експериментів. Пам’ятаєте анекдот: «Ви вмієте грати на фортепіано?» – «Не знаю, не пробував!» Така позиція не лише стимулює віру в себе – вона підтримує пізнавальний інтерес, адже розуміти, що ти чогось не вмієш і можеш цього навчитися, робить процес навчання цікавим та захопливим. Тоді як інше сприйняття ситуації, яке, наприклад, має Тома через надмірну старанність своєї бабусі, навпаки, робить дітей безініціативними та апатичними до процесу засвоєння нового. Діти замість передчуття нових знань та навичок мають стійке відчуття невдачі та власної безталанності, безрукості, нерозумності.
Батьки, вчителі, тренери мають сприяти тому, аби ті почувались компетентними. Для початку варто радіти та підкреслювати кожне досягнення, кожну нову навичку чи вміння. І не має значення, чи ця навичка досконала та відповідає кращим класичним зразкам, головне, що вона з’явилася. Власне, найбільшим ризиком для відчуття компетентності є порівняння з іншим та прагнення відразу все виправити відповідно до зразка. Діти, яким постійно дошкуляють тим, що «У Сергія краще виходить!» або «дивись на зразок!», постійно носять з собою щось на зразок психологічного ростоміру або ваг, які повсякчас вказують на «недотягуєш» та «недобираєш». Дитина має відчувати не те, що вона недотягує до інших, а те, що вона щоразу робить щось краще і краще за попередній, випереджує себе саму. Тож сприятливим для розвитку компетентності є порівняння себе з собою та відчуття розвитку і прогресу. На жаль, маленька Тома не мала такої можливості, вона завжди відчувала, що недотягує до зразків та до того, що знає і вміє бабуся. Також варто помічати будь-який прогрес у дитячому розвитку, називати та підкреслювати його, вказуючи на конкретні риси та деталі: «Ти намалював гарні віти у ялинки», «Твій твір цього разу дуже захопливий, таке враження, що бачиш події на власні очі», «Сьогодні на тренуванні ти був особливо наполегливим і тобі гарно вдалися стрибки». А ще треба вчити саму дитину помічати та відмічати те, що вона робить. Навичка відстежувати власний розвиток є основою компетентності. Якщо вона засвоєна, то навіть у найскладніших ситуаціях дитина бачитиме, що їй вдалося, та віритиме в себе. Недоліки та хиби вона сприйматиме як точки для зростання, ті навички, які треба покращити, знання, які необхідно поповнити.
Крім підкреслювати та вчити бачити успіхи, важливо й допомогти збагнути, що ще варто зробити для розвитку знань та навичок. І це також складова компетентності – бачити, чого не вистачає, і мати можливість знайти шлях для саморозвитку. Тут важливо накреслити план, і цей план має спиратися на думки: «Що я можу покращити та в який спосіб?», «Що можу зробити інакше?», «Які ще є варіанти?» І саме тут корисним є порівняння себе з іншими. Хочу зауважити, що порівняння загалом неможливо уникнути та, власне, і не потрібно. Ідеться не про порівняння за зразком «Ти гірший, ніж хтось», а про геть інше,