Відьмак. Кров ельфів. Анджей Сапковський
Читать онлайн книгу.
Не вдавайте дурників. Це не поні, це не прогулянка й не потяг із санчат. Це Каер Морен! На тих ваших вітряках і маятниках, на вашій Катівні поламали кістки й поскручували в’язи десятки хлопців, крутих і навчених волоцюг, подібних до вас, зібраних по шляхах і витягнутих з канав. Жилавих, із чималим досвідом короткого життя гультяїв і розбишак. Які шанси має Цірі? Навіть вихована на Півдні, навіть по-ельфійськи, навіть під рукою такої бій-баби, як Левиця Каланте, ця мала була й досі є княжною. Делікатна шкіра, дрібна будова тіла, легка кістка… Це дівчинка! Що ви хотіли з неї зробити? Відьмака?
– Ця дівчинка, – тихо й спокійно відізвався Ґеральт, – ця делікатна й дрібна княжна пережила Цінтрійську різанину. Залишена тільки на себе, прокралася крізь когорти Нільфгарду. Зуміла уникнути мародерів, що розгулялися по селах, тих, що грабували та мордували все живе. Витримала два тижні в лісах Заріччя, абсолютно сама. Місяць мандрувала із групою втікачів, важко працюючи нарівні з усіма й нарівні з усіма голодуючи. Майже півроку вона працювала у полі й біля худоби, прийнята хлопською родиною. Повір мені, Трісс, життя дало їй досвід, навчило й загартувало не гірше, ніж подібних до нас гультяїв, яких приводять до Каер Морену з гостинців. Цірі не слабша від подібних до нас, небажаних байстрюків, яких підкидають відьмакам по корчмах, наче кошенят, у плетених кошиках. А її стать? Яке це має значення?
– Ти ще питаєш? Ти ще смієш про це питати? – крикнула чародійка. – Яке це має значення? Та таке, що дівчина не подібна до вас, вона має свої власні дні! І винятково погано це переносить! А ви хочете, щоб вона вихаркувала легені на Катівні й на якихось проклятих вітряках!
Хоча й розлючена, Трісс відчула розкішне задоволення, бачачи дурнуваті вирази облич молодих відьмаків і раптом відвислу щелепу Весеміра.
– Ви навіть не знали, – кивнула вона зі спокійним уже, заклопотаним, лагідним докором. – Семеро няньок. Їй соромно сказати вам про те, бо навчено її, що про такі речі чоловікам не говорять. І вона соромиться слабкості, болю і того, що вона менш управна. Чи хтось із вас про те подумав? Зацікавився тим? Чи намагався здогадатися, що її турбує? А може, вона вперше в житті кривавила тут у вас, у Каер Морені? І плакала ночами, ні в кого не знаходячи співчуття, втіхи, навіть розуміння? Чи хтось із вас взагалі про те подумав?
– Припини, Трісс, – тихо простогнав Ґеральт. – Досить. Ти добилася, чого хотіла. А може, й більшого, ніж хотіла.
– Зараза б це взяла, – вилаявся Коен. – Добрячих дурнів із нас зроблено, нема слів. Ех, Весеміре, що ти…
– Замовч! – гарикнув старий відьмак. – Нічого не кажи.
Найнеочікуваніше вчинив Ескель, котрий устав, підійшов до чародійки, низько нахилившись, узяв її долоню і шанобливо поцілував. Вона швидко висмикнула руку. Не для того, щоб продемонструвати злість і роздратування, але щоб перервати приємну наскрізну вібрацію, яку викликав дотик відьмака. Ескель еманував сильно. Сильніше за Ґеральта.
– Трісс, – сказав він, заклопотано потираючи паскудний шрам на щоці. – Допоможи нам. Просимо тебе про це. Допоможи нам, Трісс.
Чародійка