Відьмак. Кров ельфів. Анджей Сапковський
Читать онлайн книгу.
чародійка. – Хто тебе так побив?
– Це? – Цірі глянула на плечі, наче заскочена кількістю синців. – А, це… Це вітряк. Я була надто повільною.
– Який, хай йому грець, вітряк?
– Вітряк, – повторила Цірі, піднімаючи на чародійку великі очі. – То такий… Ну… Я на тому вчуся ухилятися від атак. Він має такі лапи з палиць, і крутиться, і махає тими лапами. Треба дуже швидко скакати й ухилятися. Лефрекс треба мати. Якщо немає лефрексу, то вітряк вгатить тебе палицею. На початку-то мене він страшнесенько, той вітряк, лупцював. Але тепер…
– Зніми легінси та сорочку. О, боги милосердні! Дівчино! Ти взагалі можеш ходити? Бігати?
Обидва стегна й лівий бік були темно-сині від гематом і опухлостей. Цірі смикнулася й зашипіла, сахнувшись від долоні чародійки. Трісс вилаялася ґномською, надзвичайно непристойно.
– Це також вітряк? – запитала, намагаючись зберігати спокій.
– Це? Ні. О, ото був вітряк. – Цірі байдуже продемонструвала чималий синець на гомілці, нижче лівого коліна. – А це інші… Це – маятник. На маятнику я вчу кроки з мечем. Ґеральт каже, що я на маятнику дуже добра. Говорить, що я маю те, як його… Відчуття. Маю відчуття.
– А якщо забракне відчуття, – заскреготіла зубами Трісс, – тоді, як я припускаю, маятник тебе вгатить?
– Ну певно, – погодилася дівчинка, дивлячись на неї і явно дивуючись її незнанню. – Вгатить, та ще й як.
– А тут? На боці? Що то було? Ковальський молот?
Цірі засичала від болю, почервоніла.
– Це я впала з гребеня…
– …а гребінь тебе вгатив, – закінчила Трісс, іще з більшими труднощами себе опановуючи.
Цірі пирхнула.
– Як гребінь може вгатити, якщо він вкопаний у землю? Не може! Це я просто впала. Учила оберт у стрибку, і в мене не вийшло. Від того – синець. Бо я вдарилася об стовпчик.
– І лежала два дні? Маєш проблеми з диханням? Болить?
– Та ні. Коен мене розтер і зараз же знову загнав на гребінь. Так треба, розумієш? Інакше впіймаєш переляк.
– Що?
– Упіймаєш переляк, – гордо повторила Цірі й відгорнула з чола попелястий чубчик. – Не знаєш? Навіть коли з тобою щось станеться, треба відразу на снаряд, бо інакше боятимешся, а якщо боятимешся, то фіг там вийде в тебе навчання. Відмовлятися не можна. Ґеральт так сказав.
– Мушу запам’ятати ту максиму, – процідила чародійка. – Як і те, що походить вона, власне, від Ґеральта. Це непоганий рецепт для життя, от тільки я не впевнена, що він придатний для будь-яких обставин. Але досить легко його реалізовувати чужим коштом. Тож відмовлятися не можна? Нехай навіть тебе б’ють і лупцюють тисячами способів, ти маєш устати й тренуватися далі?
– Ну певно. Відьмак нічого не боїться.
– Справді? А ти, Цірі? Нічого не боїшся? Відповідай щиро.
Дівчинка відвернулася, закусила губу.
– А нікому не скажеш?
– Не скажу.
– Більш за все я боюся двох маятників. Двох відразу. І вітряка, але тільки тоді, якщо його запустити на швидкості. А ще є довга жердина,