Місіс Скетчерд має такий вираз, наче відкусила лимон. Її губи стиснуті гузкою, здається, вона дрижить.

      – Я приставила цього юнака до тебе, – каже вона страхітливо тихо, – сподіваючись, що під твоїм впливом він, можливо, навчиться добре поводитися. Схоже, я дуже помилилася.

      Мої думки біжать одна поперед одної. Якби тільки переконати її, що він не хотів нічого поганого.

      – Ні мем, я…

      – Не перебивай.

      Я опускаю очі.

      – Тож що ти можеш сказати на свій захист?

      Я знаю, що, хай що скажу, це не змінить її думки про мене. Й усвідомивши це, я почуваюся дивно вільною. Найбільше, на що я можу сподіватися, – це зробити так, щоб Голландчика не відправили назад жебрати на вулиці.

      – Це моя провина, – кажу я. – Я попросила Голландчика – себто Ганса – провести нас із малюком нагору. – Я зиркаю на Карміна, який намагається випручатися з рук полісмена, що його тримає. – Я подумала… може, ми могли б краєм ока глянути на те озеро, може, малюкові хотілося б його побачити.

      Місіс Скетчерд суворо на мене дивиться. У погляді Голландчика помітне здивування. Кармін каже: «Осео?»

      – А тоді Кармін побачив ліхтарі. – Я показую вгору й дивлюся на Карміна, який закидає голову назад і верещить: «Таї!»

      Полісмени вагаються, що робити далі. Лакричний Подих відпускає мою руку, напевно, переконаний, що я не збираюся тікати.

      Містер Курран зиркає на місіс Скетчерд, чий вираз обличчя трішечки пом’якшився.

      – Ти недоумкувата і вперта дівчинка, – каже вона, але її голос уже не різкий, і я відчуваю, що вона не така сердита, якою хоче здаватися. – Ти порушила мої вказівки залишатися на платформі. Ти наразила на ризик усіх дітей й осоромилася. Ба гірше, ти осоромила мене. І містера Куррана, – додає вона, обертаючись до нього. Він здригається, наче кажучи: «Не треба мене вплутувати». – Але, на мою думку, це не поліційна справа. Ми самі розберемося, – уточнює вона.

      Тлустий полісмен показово знімає з Голландчика кайданки й вішає їх собі на пояс.

      – Ви точно не хочете, щоб ми його забрали, мем?

      – Дякую, сер, але ми з містером Курраном придумаємо йому достатню кару.

      – Як скажете.

      Він торкається козирка свого кашкета, відступає крок і обертається на п’ятах.

      – Будьте певні, – каже місіс Скетчерд серйозно. – На вас чекає покарання.

      Місіс Скетчерд