Шпигунка. Пауло Коельйо
Читать онлайн книгу.
живе далеко і завжди оточений жінками, неможливість просто втекти й повернутися додому, самотність через незнання мови, яке змушувало місяцями не виходити на вулицю; окрім того, за мною постійно наглядали інші офіцери.
Народження дітей, котре несе радість іншим жінкам, стало для мене жахом.
Після пережитого болю перших пологів моє життя наповнилося смислом, коли я вперше доторкнулася до малесенького тіла дочки. Рудольф почав поводитися краще, проте на якихось кілька місяців. Дуже швидко він повернувся до того, що любив найбільше, – до своїх місцевих коханок. Він вважав, що жодна європейська дівчина не зрівняється з азіатською жінкою, для котрої секс – це танець. Він говорив це мені без жодного сорому, можливо, напідпитку або ж навмисне принижував. Андреас розповідав, що однієї ночі, коли вони обоє блукали без мети, ідучи нізвідки в нікуди, Рудольф сказав йому в припливі алкогольної щирості:
– Марґарета мене лякає. Ти помічав, як на неї дивляться інші офіцери? Вона може піти від мене будь-якої миті.
Керуючись цією хворобливою логікою, котра перетворює чоловіка зі страхом когось втратити на монстра, він ставав дедалі гіршим. Називав мене повією, оскільки я не була незайманою, коли ми зустрілися. Він хотів знати подробиці про всіх чоловіків, яких (у його уяві) я мала. Коли я крізь сльози розповідала історію про директора в кабінеті, він іноді бив мене, називаючи брехухою, а іноді мастурбував, вимагаючи більше подробиць. Хоч яким це було жахіттям для мене, та я мусила вигадувати подробиці, не розуміючи навіщо.
Він дійшов до того, що відправив мене зі служницею купити сукню, максимально подібну до форми, котру я носила в школі, де ми познайомилися. Коли Рудольфом заволодівав якийсь невідомий мені демон, він змушував мене надягати цю сукню. Найбільше задоволення йому приносило відтворення сцени насильства: він клав мене на стіл і жорстоко входив. Тоді він так горлав, що, мабуть, чула вся прислуга. Так чоловік давав зрозуміти, що я повинна це обожнювати.
Інколи він вимагав, щоб я поводилася, як чемна дівчинка, і опиралася його насильству, іншим разом змушував кричати й благати ще більшої жорстокості, оскільки я повія й мені це має подобатися.
Потроху я переставала розуміти, ким є насправді. Я проводила дні в турботах про доньку, походжала з незадоволеним, але гордим виглядом, приховуючи синці під товстим шаром макіяжу. А проте знала, що нікого цим не обдурю, геть нікого.
Я знову завагітніла й провела кілька справді щасливих днів, піклуючись про сина. Та невдовзі його отруїла одна з няньок, яка навіть не встигла пояснити свої дії, бо інші служники вбили її в день смерті дитини. Зрештою, багато хто трактував це як більш ніж справедливу помсту, оскільки служницю постійно били, ґвалтували й змушували працювати цілодобово.
Тепер у мене залишилися тільки донька, порожній будинок, чоловік, який нікуди зі мною не ходив через острах, що я зраджу його, та місто, настільки красиве, що аж душило. Я була в раю, але насправді жила у своєму власному пеклі.
Одного дня