Шпигунка. Пауло Коельйо
Читать онлайн книгу.
Вадима Маслова, капітана спеціального полку збройних сил Російської імперії;
1 дерев’яний ящик із чайним сервізом із порцеляни, отриманим під час поїздки;
2 піжами;
1 пилочка для нігтів з перламутровою ручкою;
2 портсигари: один зі срібла й один із золота (або позолочений, я не впевнена);
8 сіточок для волосся для сну;
коробки з намистом, сережками, каблучкою зі смарагдом, іще однією каблучкою зі смарагдом і діамантами, а також іншими прикрасами;
сумка з шовкової тканини із 21 шарфом;
3 віяла;
помада й рум’яна найкращої французької марки;
французький словник;
гаманець із кількома моїми фотографіями і…
І багато дурниць, від яких я хочу звільнитися, коли вийду звідси, наприклад любовні листи на спеціальних шовкових стрічках, використані квитки на оперні вистави, на яких я бувала, тощо.
Більшість речей конфісковано готелем «Мьоріс» у Парижі, оскільки вони вирішили (звісно, помилково), що я не мала грошей для оплати свого перебування там. Як вони могли таке подумати? Зрештою, Париж завжди був моєю долею, і я ніколи не хотіла, щоби мене вважали шахрайкою.
Я не просила щастя, просила тільки не бути такою нещасною й злиденною, якою почувалася. Можливо, якби мала більше терпіння, то приїхала б до Парижа за інших обставин… але я не могла далі терпіти докори своєї нової мачухи, чоловіка, дитину, котра постійно плакала, співіснування з тими самими упередженими провінційними жителями, хоча вже була одруженою й поважною дамою.
Одного дня, не повідомивши нікому (що вимагало від мене гарної інтуїції та вправності), я сіла на поїзд до Гааги й вирушила просто до французького консульства. Сурми війни ще не кликали до бою. Тож в’їхати до країни все ще було неважко, адже Голландія завжди залишалася нейтральною під час конфліктів у Європі, а я в собі була впевнена. Я познайомилась із консулом, тож за дві години, проведені в кафе, йому вдалося мене звабити, а я вдала, що потрапила до нього в лабети, випросила квиток в один бік до Парижа й пообіцяла чекати на нього, якщо він зможе приїхати туди на кілька днів.
Я натякнула, що вмію бути щедрою з тими, хто мені допомагає. Він зрозумів це послання й поцікавився моїми вміннями.
– Я танцюю класичні східні танці.
Східні танці? Це пробудило в ньому ще більшу цікавість. Я запитала, чи допоміг би він мені знайти роботу. Консул пообіцяв представити мене доволі впливовій людині в місті – месьє Гіме, котрий обожнював усе східне. Окрім того, він був великим колекціонером творів мистецтва. Посадовець запитав, коли я зможу поїхати.
– Сьогодні, якщо ви забезпечите місце, де я могла б зупинитися в Парижі.
Він зрозумів, що я маніпулюю ним і насправді є однією з тих жінок, які приїжджають до міста мрій з усього світу, щоб знайти багатого чоловіка й легке життя. Я передчувала, що він віддалиться. Консул слухав мене, спостерігаючи водночас за кожним моїм жестом, словом, рухами тіла. А я, на відміну від його очікувань, виявилася найсором’язливішою людиною у світі, адже почала поводитися як фатальна жінка.
– Якщо ваш друг захоче, можу показати один чи два традиційні танці з Яви. Якщо йому не сподобається, я повернуся назад поїздом того самого дня.
– Але