Після тебе. Джоджо Мойєс
Читать онлайн книгу.
свою печаль? Це як постійно колупати рану, не даючи їй загоїтися. Я знаю, що стала частиною всього того. Я знала, яку роль зіграла. Нащо знов і знов до цього повертатися?
Я була певна, що наступного тижня не прийду. Доведеться знайти якесь виправдання для тата.
Я повільно йшла стоянкою, шукаючи в сумці ключі. Втішала себе тим, що хоча б не провела ще один самотній вечір перед телевізором, з жахом очікуючи свого повернення на роботу за дванадцять годин.
– Його ж насправді звали не Білл? – мене наздогнав Джейк.
– Ні, не Білл.
– Дафна – це ходяча радіостанція. Вона не хоче тобі зла, але твоя історія буде на вустах у всіх її друзів раніше, ніж ти встигнеш сказати «реінкарнація щура».
– Ну, дякую.
Він широко всміхнувся й кивнув на мою блискучу спідницю.
– Маєш крутий вигляд, до речі. Гарний вибір для зустрічі групи підтримки.
Він на мить спинився, щоб зав’язати шнурки, і я спинилася коло нього. Трохи поміркувавши, я мовила:
– Співчуваю щодо твоєї мами.
На його обличчі панував безрадісний вираз.
– Не треба. Це як у в’язниці – там не питають, за що посадили…
– Правда? Вибач, я не знала…
– Та я жартую. Побачимося наступного тижня!
Недалеко стояв чоловік, спираючись на мотоцикл. Він підняв руку, вітаючись. Джейк підійшов ближче, і той ступив йому назустріч, обійняв та поцілував у щоку. Я спинилася: не часто побачиш, щоб чоловік отак обіймав сина на людях, коли син стає достатньо дорослим, щоб ходити самостійно.
– Ну, як пройшло?
– Як завжди, нормально. – Джейк махнув рукою в мій бік. – А це Луїза. Вона новенька.
Чоловік пильно на мене подивився. Високий, широкоплечий. Ніс, вочевидь, колись був зламаний – через це він скидався на колишнього боксера. Я ввічливо кивнула, вітаючись.
– Була рада знайомству, Джейку. Бувай! – Я підвела руку та попрямувала до своєї машини. Але чоловік не відводив від мене очей, і я зашарілася під його поглядом.
– Ви та дівчина, – сказав він.
«О ні, – подумала я, сповільнюючи ходу. – Тільки не тут, знову».
Якусь мить я дивилася в землю, потім глибоко вдихнула й повернулася, щоб зустрітися з ними поглядами.
– Ну добре. Я вже пояснювала це групі. Мій друг сам прийняв це рішення. Я лише підтримала його. І, якщо чесно, я б не хотіла це обговорювати просто тут із незнайомою людиною.
Батько Джейка продовжував пильно на мене дивитись, а потім підняв руку до голови.
– Я розумію, що не кожен може це усвідомити. Але так сталося. Я не думаю, що маю виправдовувати свої рішення перед кимось. Я справді стомилася сьогодні і вже маю йти додому.
Він нахилив голову набік і сказав:
– Не маю жодного уявлення, про що ви говорите.
Я насупила брови.
– Ви шкутильгаєте. Я помітив це. Ви ж живете у тому великому новому районі? Ви – та дівчина, що впала з даху. У березні. Чи квітні.
Раптом я його впізнала.
– О,