Після тебе. Джоджо Мойєс
Читать онлайн книгу.
голос:
– Тріна казала, що її колишній якось пустив півня і накрив її ковдрою з головою. Тільки уяви!
Батько глянув на мене:
– Коли я таке роблю, твоя мама погрожує змінити громадянство.
Вони сміються, але є якась напруга. Я чітко це відчуваю. Коли весь світ стискається до крихітної кімнати, починаєш різко відчувати найдрібніші зміни настрою: коли лікарі беруть рентгенівські знімки й відвертаються, щоб їх роздивитися, коли сестри прикривають рота, щоб поговорити про когось, хто помер десь поруч.
– Що таке? У чому річ? – питаю.
Вони ніяково дивляться одне на одного.
– Ну… – Мама сідає на краю ліжка. – Доктор каже… консультант каже… не зовсім зрозуміло, як саме ти впала.
Я відкушую шматок яєчного бутерброда – лівою рукою я вже можу тримати деякі речі.
– А… Мене відволікли.
– Коли ти ходила дахом.
Жую свій бутерброд.
– А може, ти ходила вві сні, серденько?
– Тату. Я ніколи в житті не ходила вві сні.
– Ходила. Пам’ятаєш, коли тобі було тринадцять, ти вві сні спустилася на кухню і з’їла половину торта, що був призначений для Тріни на день народження?
– М-м… Ну, є певна вірогідність, що я тоді не зовсім спала.
– І рівень алкоголю в тебе в крові… Лікарі кажуть, що ти випила… випила страшне багато.
– У мене був важкий вечір на роботі. Я випила склянку чи дві, а потім піднялася на дах подихати свіжим повітрям. А тоді мене відволік голос.
– Голос.
– Я стояла на краю і дивилася на місто. Я іноді так роблю. А потім почула за спиною голос – голос дівчини. Я злякалась і втратила рівновагу.
– Дівчини?
– Я пам’ятаю лише її голос.
Тато нахилився до мене:
– А ти певна, що то була справжня дівчина? Не уявна…
– Тату, я розтрощила собі стегно, а не голову.
– А вони й казали, що швидку викликала дівчина. – Мама торкнулася татової руки.
– Тобто ти кажеш, що це нещасний випадок?
Я перестаю жувати. Вони сором’язливо відводять очі.
– Що? Ти… ти думаєш, що я стрибнула, чи що?
– Ми нічого такого не кажемо. – Тато чухає потилицю. – Просто… ну… відтоді як… усе пішло якось не так… ми довго не бачили тебе… і нас трохи здивувало те, що ти серед ночі гуляєш дахами. Раніше ти боялася висоти.
– Раніше я була заручена з чоловіком, який вважав нормальним рахувати витрату калорій уві сні. Господи, ось чому ви так мною опікуєтеся? Бо думаєте, що я хотіла себе вбити?
– Ні, просто нас розпитують про всіляке…
– Хто розпитує? І про що?
– Та ті, психіатри. Вони просто хочуть пересвідчитися, що ти в нормі. Усе склалося… ну… ти розумієш, відтоді…
– Психіатри?
– Вони записали тебе на прийом. Щоб поговорити з тобою. У нас була довга бесіда з лікарями – і ми забираємо тебе додому. Це лише доки ти не одужаєш. Ти ж не можеш сама залишатись у тій твоїй