Після тебе. Джоджо Мойєс
Читать онлайн книгу.
мою маму, коли та розвішувала білизну:
– Так що, твоя Лу вдома?
– Вдома, – нехарактерно коротко відповідала мама.
Я помітила, що стала уникати кімнат, з яких видно замок, – але все одно знала, що він там. І в ньому живуть люди, які дихають пам’яттю про Вілла. Іноді мені ставало цікаво: що з ними тепер? Коли я була в Парижі, мені передали листа від місіс Трейнор, у якому вона офіційно дякувала мені за все, що я зробила для її сина. «Я знаю, Ви зробили все, що могли», – писала вона. Більше я про них нічого не знала. Уся їхня родина стала для мене примарними залишками часів, які я не мала сил згадувати. Нашу вулицю накривало тінню від замку на декілька годин щодня, і для мене присутність Трейнорів стала ніби якимсь докором.
За два тижні після мого приїзду я помітила, що тато з мамою перестали ходити на місцеві зустрічі.
– Сьогодні ж вівторок? – запитала я на третій тиждень, коли ми сиділи за вечерею. – Хіба ви не мали б уже піти?
Вони глянули одне на одного.
– А, ну… ні. Нам і тут непогано, – сказав тато, жуючи свою свинину.
– Та я можу й сама побути, нічого страшного, – кажу. – Мені вже набагато краще. Я абсолютно не проти подивитися телевізор. – Потай від інших я давно хотіла просто посидіти без чийогось нагляду. Відтоді, як я приїхала, мене жодного разу не полишали саму більш як на півгодини. – Правда. Ідіть і розважтеся трохи. Я в нормі.
– Ми… ми просто не хочемо туди більше ходити, – сказала мама, роздивляючись картоплину, яку різала.
– Люди… різне говорять. Про те, що сталося. – Тато смикнув плечима. – Так що скінчилося тим, що нам простіше не ходити туди.
На цілих шість хвилин запала тиша.
Були й більш конкретні нагадування про моє минуле життя. Нагадування, одягнені в штани для бігу в обтяжку з тканини з особливими вологовідвідними властивостями.
Коли четвертий ранок поспіль Патрік пробіг повз наш будинок, я здогадалася, що це не випадково. Першого дня, почувши його голос, я прошкутильгала до вікна та глянула крізь завіси. Онде він, унизу, розтягує сухожилля, розмовляючи з якоюсь блондинкою. Волосся в неї зібране у хвостик, сама одягнена в лайкру гарно дібраних відтінків – одяг сидить на ній так щільно, що неважко побачити, чим саме вона снідала. Вони були як двоє олімпійців, що пропустили змагання з бобслею.
Я відступила трохи від вікна, щоб він не побачив мене, якщо раптом гляне вгору. За мить вони попрямували далі – рівні спини, пружні ноги. Просто пара блискучих бірюзових поні, запряжених у карету.
Два дні по тому я саме вдягалася, коли знов їх почула. Патрік щось голосно розповідав про вуглеводне навантаження, а його дівчина підозріло глянула на дім – наче її саму дивувало, що вони вже вдруге зупиняються на одному й тому самому місці.
На третій день, коли вони прибігли, я була у вітальні з дідусем.
– Треба потренувати прискорення, – голосно запропонував Патрік. – Давай біжи до третього стовпа, а я засікатиму час! Інтервал