Гніздо горлиці. Леся Олендій
Читать онлайн книгу.
багато. Гуляйте. А при будь-яких підозрілих проявах і ускладненнях одразу ж до мене. Сподіваюся, ви мене добре зрозуміли? – Подає Дарині її карточку.
Трохи оговтавшись від новини, плутаючись у словах, майже шепоче:
– Я не можу… цю дитину… не можу її народжувати. У мене робота… тяжка… в Італії… треба їхати. А якби мені… аборт? – І вже впевненіше: – Можна мені аборт? У мене гроші є… скільки треба…
Усмішка миттєво зникає з вуст лікарки. Обличчя хмурніє.
– Бог вам послав дитинку, а ви… але не я вам суддя. Думайте і вирішуйте.
Дарина виходить із жіночого кабінету. Швидко прямує на тролейбус – їде на автовокзал, до міських камер схову. Забирає звідти валізу. Йде на автобус, який повезе її додому.
Споглядаючи із вікна населені пункти, що змінюють один одного за вікном, картинки гірських краєвидів, несподівано згадує сон у літаку. Так ось до чого їй приснилися Черемош і їхня річка Виженка – вагітність, про яку тоді ще не знала. Термін невеликий. На п’ятому тижні воно ще й на дитя не схоже. Пуголовок. Може, й викидень статися, що і від вбивства новозародженого життя її вбереже, і сім’ю від руйнування захистить. Або й по-іншому якось обставини повернуть. Рішення про аборт вирішує відкласти: побачить, як усе складатиметься.
Старий автобус під’їжджає до придорожньої каплички. Зупиняється. Дарина виходить, витягаючи за собою валізу. Автобус, попихтівши, як дідуган біля молодички, рушає далі. Жінка роззирається навколо. Знайомі місця. Люба серцю й очам Буковинська Гуцульщина. Рідна Виженка. Гірське село оповите сизою барвою холодного весняного дня. Гілля дерев ще голі. Глибоко вдихає на повні груди кришталево чисте карпатське повітря. Карпати, як окрема держава, із власним, повторюваним із покоління в покоління, стилем життя. Вівці та кози – його незмінний атрибут. Чорні, білі й сірі створіння випасаються майже при дорозі, за огорожею, позаду мурованої скульптури бика, з морди якого тече цілюща джерельна вода. На її металевому кінці підвішене старе металеве горнятко. Дарина підходить до скульптури, мочить руки у м’якій студеній воді, вмиває обличчя. Набирає воду в долоні. П’є. Знову набирає. По цю воду в їхнє село їдуть і йдуть мешканці усіх поблизьких сіл і міст. І не тільки. І з віддалених регіонів України по неї з бідонами прибувають. Вода з виженського джерела і слабкий зір відновити допомагає, і хворі шлунок із печінкою лікує. Бабуся Дарині розповідала, що воду з цього джерела ще турки і австрійські вояки пили. Старенька з приємністю поринала в спогади австро-угорських часів Виженки, у які їй пощастило жити. Їхнє невеличке містечко відвідували численні любителі лещетарського спорту. Слава про місцевий гірськолижний курорт розносилася не лише в найближчих околицях, а по всій колишній імперії. Про ті роки в сучасній Виженці донині нагадують кілька курортних вілл. Відтоді й популярна говірка збереглася, що в кількох словах віддзеркалює унікальну красу їхньої гірської землі: для своєї відпустки на Землі Господь Бог обрав би Буковину.
Центральною