Зло не має влади. Марина и Сергей Дяченко
Читать онлайн книгу.
десять днів у таборі я встигла відвикнути від власного дому. Кімната здалася меншою, кухня, навпаки, більшою; близнята-брати підросли і навіть, здається, порозумнішали. Звичний світ обступив мене, начебто бажаючи відволікти, розрадити, витиснути у мене з голови всі думки про Максиміліана та Королівство.
Що там торочив цей блідий дистрофік?
«Насувається навала Сарани – це такі пустельні варвари. Їх сотні тисяч, вони все сплюндрують і каменя на камені не залишать…»
Чарівному Королівству час від часу доводиться ставати на боротьбу за себе. Людожери, пірати… розбійники… вороги. На те в Королівстві є воїни, є стражники, є маги дороги… А ще король Оберон, великий чарівник, який уміє літати й ходити поміж світами. З ним нічого не страшно, будь-які вороги розбігаються від самого лише його імені. Нехай насувається Сарана – Оберон що-небудь придумає…
«Він відлучився в особистій справі…»
Немає в Оберона ніяких особистих справ! Коли Королівству загрожує небезпека – Оберон не може його залишити! Це просто неможливо!
Брехав некромант, брехав! Ось тільки навіщо? Навіщо йому пробиратися в наш світ, шукати мене, влаштовувати отакий цирк? Тільки аби познущатися?!
Я кволо розбирала валізу, прислухаючись до криків близнюків, які грали на балконі в настільний хокей. Раптом наткнулася на залізний браслет, через який мені заздрили всі дівчиська в таборі. Браслет подарувала мені Стелла – як я могла про неї забути?!
Стелла й Сашко одружилися в травні, Сашко ледве не провалив весняну сесію. Він – студент авіаційного інституту, закінчив третій курс; батьки спершу не надто раділи з його «реактивного» одруження, та Стелла їм так сподобалася, що вони прийняли її, мов рідну.
Я босоніж потупцяла в коридор, зняла слухавку й набрала номер по пам’яті.
– Добрий день. Можна Стеллу? Це її знайома…
– Добрий день… Стеллочко, тебе до телефону!
Я почула далекі веселі голоси й дзенькіт посуду. В Сашка дуже добрі, прості батьки; вони уявлення не мають, що їхня невістка – казкова принцеса з Королівства, а син – підмінений у дитинстві принц! Це не заважає їм жити дружно та щасливо у трикімнатній квартирі.
– Алло, – озвалася Стелла. Важко уявити: зовсім недавно вона й гадки не мала про те, що таке телефон.
– Привіт, це я, Ліна, – пробурмотіла я, про всяк випадок прикриваючи слухавку долонею. Петрик і Дмитрик зовсім уже розгаласувалися на балконі.
– Привіт! – Стелла зраділа. – А ми були на морі! Знаєш, там пароплави на електричних моторах!
– Ага, – сказала я, – чудово… Скажи, з Королівства нема звісток?
– А ще там маленький замок над урвищем – зовсім крихітний, але справжній, а під ним… Із Королівства?
– Ну, звісно.
– Ну… Його величність дзвонив минулого тижня. Просив передати тобі привіт. Я тобі передзвонювала кілька разів, але тебе не було вдома. А мобільний не відповідав…
Мобільний не відповідав…
Ну, звісно… Поки я сиділа по горло