Ключ від Королівства. Марина и Сергей Дяченко

Читать онлайн книгу.

Ключ від Королівства - Марина и Сергей Дяченко


Скачать книгу
в одну з дір.

      – Ні. Змія не там. І ти нічого не відчула. Ти навіть не намагалася.

      – Я намагалася…

      – Тоді шукай змію!

      Мій посох рухався туди-сюди, як «двірник» на склі машини.

      – Змія там, – я показала на іншу купину.

      – Ні!

      – Можливо, тут узагалі немає змій?

      – Є! Тут зовсім поряд сидить дуже отруйна й страшна змія. Її укус вбиває за кілька хвилин… у страшних муках. Вона прокушує наскрізь чоботи. І навіть кольчугу. Це страшно й небезпечно, розумієш? Думай про небезпеку. Про те, що може з тобою трапитися через кілька секунд!

      Він переборщив.

      Він хотів, щоб я посохом знайшла «тонкий» сигнал небезпеки, натомість я перелякалася так, що мало не намочила нові штани. Я відскочила, ушкварила посохом по високій траві.

      Це дійсно була дуже страшна змія. Набагато більша за гадюку – чорна, із зеленими розводами. Дивно, як детально я встигла її роздивитися. Змія, розлючена моїм ударом, стрибнула (так-так, стрибнула!) по посоху вгору й стиснула щелепи на моєму зап’ясті.

      Боляче не було. Я струсонула рукою – змія впала і поповзла в траву. Миттєво.

      На руці залишилися дві червоні цятки. І вони швидко перетворилися на дві сині…

      – Ой! – скрикнула я.

      Тут мене ухопили за комір і поволокли. Я, звичайно, спіткнулася й упала. Тоді мене підхопили на руки, закинули через плече (це дуже незручно – висіти вниз головою) й потягли кудись зі страшенною швидкістю – тільки трава зашелестіла. Упала з голови чорна зі сріблом хустка. Замиготіли чоботи Гарольда – раз-два-три…

      У мене на якусь мить затьмарилося в очах, а коли чорнота розтанула, я побачила перед собою величезне шовкове шатро – біле, із зеленими узорами. Біля входу до шатра стояв стражник.

      – Пропусти! – здавлено просичав Гарольд.

      Стражник відсунувся, і Гарольд вніс мене в шатро на руках.

      – …Перехід межі. Якби це було взимку – я перший сказав би, що не варто й намагатися. Але зараз весна і досить суха.

      Люди сиділи на складаних стільцях, вивчали карту, розстелену на підлозі, й говорили, судячи з їхніх облич, про щось серйозне. Гарольд, не проронивши жодного слова, зсунув мене просто на карту перед Обероном, який сидів тут же й уважно слухав співрозмовників.

      – Це в долинах весна суха, – сказав король, ні на мить не перериваючи розмови. – А за горами, між іншим, ллє, і я не впевнений, що крижана купіль за цих умов – найліпше місце для переходу.

      Він узяв мою руку в свою, підсмикнув рукав (я побачила, на що перетворилася моя кисть, і тільки зараз злякалася). Потягнувся за посохом, приклав до укусу смарагдово-рубінове навершя.

      – …Давайте не будемо ухвалювати поспішних рішень. У нас щонайменше – ще тиждень спокійної дороги. А вас, канцлере, я попрошу дуже детально розповісти про всі переваги вашої пропозиції і недоліки, якщо ви їх бачите.

      Моя долоня із синьої й грубезної зменшувалась на очах до нормальних розмірів і білішала. Як і раніше, болю я не відчувала.

      – Вас, панове радники, я попрошу зайнятися розвідниками – мене турбує недостовірність нових відомостей…

      Він


Скачать книгу