Бог дає таланти всім. 50 уроків, щоб знайти себе та справу всього життя. Регіна Бретт
Читать онлайн книгу.
– Джей Лено, Стар Джонс, Шанья Твейн, Рейчел Мак-Адамс і Джефф Безос, засновник компанії «Amazon».
Коли я завершила свою кар’єру в «Макдональдсі», власник ресторану запитав мене про враження, які я отримала від роботи. Я порадила йому позбутися кепок, поставити коло віконця «Макдрайву» стілець, на якому працівник міг би відпочити, і підняти всім зарплату.
Урок 10
Навіть помилки мають право на життя
Кожний витвір починається з грудки жалюгідної глини.
У кожному витворі гончар залишає частинку себе.
Тільки він здатний чути глину. Він прислухається, щоб дізнатися про ступінь її міцності, її обмеження, щоб уникнути їх або ж скористатися ними – і створити шедевр.
Я ніколи не пробувала займатися гончарством, але спостерігала за тим, як Том Ґедеон сидить за гончарним кругом, бере шматок яскраво-помаранчевої глини, починає її розминати знизу догори, намагаючись зробити поверхню максимально гладенькою, а тоді відцентровує на крузі. Він сказав, що саме в цьому й полягає секрет – зосереджуватися на головному, на центрі.
Люди, які відвідують єзуїтський заклад у Клівленді, прагнуть пізнати цей гончарський дар: зосереджуватися на головному й розслабитися, дозволивши Гончареві формувати їхнє життя.
У 78 років отець Ґедеон, якого всі називали Томом, усе ще бачив себе як шматок глини в руках Гончаря. Мабуть, він міг би процитувати рядки з Єремії 18:6: «Чим є глина в руках гончаря, тим є й ви у руках Моїх». Але він не цитує Біблію, а дозволяє глині говорити від свого імені.
На єзуїтського священика Тома висвятили в 1956 році, після чого протягом 16 років він керував молитовним притулком, а потім 20 років подорожував країною як виконавчий директор «Retreat International». Він стояв коло витоків професійної організації, що зараз налічує понад 500 притулків у США та Канаді.
Після виходу на пенсію чоловік жартував, що з релігійного життя на пенсію не виходять, а тому називав себе «митцем на відпочинку». Він прогулювався святинею, що розкинулася на 57 акрах, намагаючись допомогти іншим почути «вселенський заклик до святості», і використовував для цього мистецтво.
Коли в 1962 році він працював директором молитовного притулку, отець Ґедеон чіпляв на стіни традиційні витвори релігійного мистецтва – зображення Марії, Ісуса, храмів.
– Я нав’язував ці речі людям, – скривившись, каже він.
А повернувшись туди у 2000 році, він зняв усі ці «святі» картини й почепив замість них свої фотографії. Розквітле латаття, човни з веслами в туманній бухті, квітка, що проростає крізь брудний сірий паркан, – докази того, що навіть у найтемніших куточках життя живе краса.
– Оці картини і справді святі, – наполягає він. – Природа – це Боже звеличення краси.
Кожна зі світлин зафіксувала момент, який його вразив, і він «упіймав» його своєю камерою, щоб інші теж могли відчути цей захват. Отець Том фотографував протягом усього життя, але ніколи не торкався глини, аж доки одна черниця запропонувала йому спробувати