Не озирайся і мовчи. Макс Кідрук
Читать онлайн книгу.
так важко зрозуміти? – Яна, опустивши очі, хитала головою. Чоловік карбував далі: – Я кажу вам не втручатися не тому, що переконаний, начебто пасивність що-небудь змінить. Я кажу не втручатися, бо сподіваюся, що через цю пасивність, – дід показав рукою в бік дверей, за якими зник хлопець, – коли Марк зрозуміє, що, нагримавши на тебе, помилився (а він зрозуміє, повір), він не матиме вас за найлютіших ворогів.
Яна підвелася та почала прибирати зі столу тарілки.
– Ви завжди стаєте на його бік, – ображено зауважила вона.
– Ні. Я лише вказую найкоротший шлях до вирішення проблеми. – Арсен також устав з-за столу. – Залиш, я приберу.
Він повикидав недоїдки та поскладав посуд до посудомийки. Потім узявся прибирати на кухні – чи радше імітувати прибирання, – аж поки Віктор, а за ним і Яна не пішли на роботу. Коли двері за невісткою зачинились, Арсенові рухи спершу сповільнилися, ніби в іграшки, в якої закінчився завод, а потім він – усе ще з рівною спиною, анітрохи не згорблений у свої шістдесят сім – важко опустився на стільчик і застиг обличчям до вікна. Ореол упевненості, який огортав його, неначе димова завіса, безслідно зник.
Арсен був поганим батьком і завжди це знав. Наприкінці 70-х, після народження Віктора, Бібі постійно дорікала йому, просила приділяти синові більше уваги, і вони часто сварилися. Арсен дратувався: вважав, що чоловік повинен заробляти гроші, а теревені про те, що цукеркові обгортки слід викидати у смітник чи як правильно сякатися в носовичок, – це прерогатива жінок. У 80-х він працював другим помічником капітана на контейнеровозі Чорноморського пароплавства «Композитор Кара Караєв», який здійснював регулярні рейси з Одеси до В’єтнаму. Невдовзі чоловік таки схаменувся, збагнувши, що в його домі підростає цілковито незнайома для нього істота чоловічої статі, та було вже пізно. Арсен і його син перетнули невидиму межу, за якою руйнувався причинно-наслідковий зв’язок, і відтоді, що дорожчі подарунки Арсен привозив, що більше часу намагався провести із сином, то менше отримував. На початку 90-х розвалився Союз, і роботи не стало. Арсен Грозан чотири роки пропрацював на турецькому суховантажі. Умови були жахливими, рейси тривали по десять місяців, зате його сім’я принаймні не бідувала. А потім, одного дня, вже після підписання контракту з норвежцями, коли життя нібито почало налагоджуватися, Арсен повернувся до України і не застав Віктора вдома. Впродовж 2000-х вони зустрічалися лічені рази, завжди в кав’ярнях, ніколи не вдома, і після кожної зустрічі Арсен почувався так, наче бачився із привидом. Він не впізнавав сина. Перед ним сидів ласий до грошей, дріб’язковий і до скрипу зубовного непривітний чоловік.
2010-го, коли добігав кінця другий термін у «Höegh Autoliners», Грозан успішно пройшов медогляд і міг без проблем продовжити контракт. 2011-го «Höegh Trotter», на якому він плавав під командуванням капітана Сольберґа, порізали на металобрухт, а сам Сольберґ вийшов на пенсію. Арсен іще тоді, 2010-го, розумів: якби залишився, то, майже напевно, за рік отримав би під своє командування один із найновіших Höegh’івських ролкерів. Утім, спостерігаючи, як Маркові спроби знайти взірець для власної поведінки