Тримай мене міцно. Богдан Рута
Читать онлайн книгу.
художник, але і дуже гарна жінка.
– Дякую!
Він перевів погляд на Катерину.
– То коли я можу забрати картину?
– Коли вам буде зручно.
– Завтра я пришлю по неї свого менеджера.
– Добре, я чекатиму.
Він подивився на Марію. Сіро-сталевий погляд. Вона відчула, як раптом сильний холодний вітер овіяв її обличчя, хоча у галереї не було протягів.
– Пані Маріє, у мене є одна мрія, і ви могли б її здійснити, – сказав Лео і глянув на неї.
Вона мимоволі здригнулася від холоду.
– Я? Яким чином?
– Я завжди хотів подивитися, як народжується справжнє мистецтво. То чи не дозволили б ви побувати у вас у студії та бути присутнім на ваших замальовках з натури?
Ввічлива посмішка з’явилася на її гарних вустах.
– Добре, буду рада допомогти здійснити вашу мрію. Приходьте завтра. Катя дасть вам адресу.
– Я вам дуже вдячний! Ви добра фея! А зараз я маю йти. Бувайте!
– Бувайте!
Лео вклонився і пішов до виходу.
– Ну як враження? – запитала Катерина.
Марія намагалася зібрати докупи свої відчуття.
– Симпатичний. Але я відчуваю якусь дивну ауру навколо нього.
– Не придумуй. Гарний чоловік, і не бідний.
«Адже вона дійсно бажає мені найкращого».
– Добре, я подумаю, – сказала Марія. – А то ти не відчепишся.
Їх дзвінкий сміх розчинився у натовпі.
– Просто я хочу, щоб у тебе все було добре не тільки в роботі, а і в особистому житті, – відповіла Катерина.
– Дякую, мені приємно, що ти за мене переживаєш, – посміхнулася Марія і з любов’ю подивилася на подругу.
Теплий легкий вітерець лагідно торкався обличчя, колихав фіранки, тихо муркотів неспішну пісню. Троянди кивали у такт мелодії та щасливо посміхалися. Раптом у цей затишний казковий світ увірвався вхідний дзвінок. Марія відійшла від вікна і відчинила двері. На порозі стояв Лео з величезним букетом троянд.
– Доброго ранку! – сказав він і посміхнувся.
– Доброго ранку! Рада вас бачити.
Вітерець несподівано перестав співати свою пісню. Лео простягнув букет.
– Це для вас!
– Дякую! Вони дуже гарні!
– Не настільки, як ви, – відповів Лео.
Марія посміхнулася.
– Будь ласка, проходьте! – сказала вона. – Почувайтеся, як удома!
Лео повільно пройшов до вітальні, роздивляючись навкруги. Марія взяла вазу і поставила у неї троянди.
– Яка незвичайна кімната! – промовив Лео. – Все таке нетривіальне. Інтер’єр завжди розкриває характер свого власника.
Марія поглянула на нього, але холодні сірі очі не пускали її вглиб. За ними вона ніяк не могла роздивитися його внутрішню сутність, хоча зазвичай вона робила це з першого разу, як тільки зазирала людині в очі. Дивний чоловік. Незвичайний.
– І що він вам розповів про мене? – поцікавилася Марія.
– Ну, наприклад, що ви дуже творча і неординарна особистість. Хоча про це мені вже давно розповіли ваші картини.
Несподівано